На межі XVI—XVII сг. козацтво дедалі більше заявляє про себе як про впливову силу не тільки в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Насамперед це виявилося в тому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лідера національно-визвольного руху, водночас стає основною перешкодою турецько-татарській агресії в українські землі. XVII ст. декілька вкрай сміливих козацьких морських походів сколихнули Турецьку імперію та рознесли славу про козаків на всю Європу. У 1608 р. запорожці захопили хитрістю Перекоп, 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ін. Перепливши Чорне море, козаки зруйнували Синоп і Трапезунд, з'явилися під мурами Константинополя. Проявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни, коли польський уряд був змушений звернутися до козаків по допомогу у боротьбі з турками. Про активний вихід козаків наприкінці XVI — на початку XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, стають спроможними розв'язувати державні проблеми. У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву, потім приєднуються до загонів Лжедмитрія II. Підтримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти вигідне для неї Деулінське перемир'я з Московською державою. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не розв'язувало, а лише допомагало розв'язувати (інколи навіть відіграючи головну роль) певній державі її проблеми.
