Питання до теми:
1. Поняття правосуддя.
2. Поняття принципів правосуддя.
3. Система принципів правосуддя.
4. Принцип законності.
5. Здійснення правосуддя виключно судами.
6. Принцип недоторканості особи.
7. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.
8. Одноособовий і колегіальний розгляд справ у судах.
9. Участь народу у здійсненні правосуддя.
10. Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону.
11. Гласність судового процесу.
12. Презумпція невинуватості.
13. Змагальність сторін.
14. Забезпечення обвинуваченому права на захист.
15. Державна мова судочинства.
1. Поняття правосуддя.
Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ.
Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів між учасниками господарських правовідносин.
По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.
По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд.
По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України, вони обов’язкові до виконання на всій території України. Ці рішення є ніби законом у кожній конкретній справі.
Завданнями кримінально судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст.2 КПК України).
Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства (ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ.
Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
2. Поняття принципів правосуддя.
У правовій судочинство має бути побудовано на демократичних принципах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади і суверенітету – народу – на право як соціальну цінність. Демократичність цих принципів полягає в тому, що закріплені в нормах права вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, державну мову судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, дане Конституцією України. Отже, у принципах відображені демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів.
Принципи здійснення судочинства мають важливе значення і для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України повинні реалізовуватися у завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних та господарських справах, його організаційній побудові і правоохоронній діяльності.
Таким чином, принципи правосуддя – це основні загальні положення, які закріплюються в законі і характеризують найбільш важливі сторони організації і діяльності судових органів. Принципами правосуддя називаються норми найбільш загального керівного значення, що визначають природу і сутність правосуддя, структуру його основних інститутів і спрямовані на вирішення завдань, які стоять перед правосуддям.
3. Система принципів правосуддя.
Усі принципи правосуддя тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства у цілому, але між ними існує взаємозв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судочинства. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому. Зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.
Система принципів у нормативному порядку не передбачена і в науці визначається по-різному. До принципів правосуддя необхідно віднести: здійснення правосуддя тільки судом; незалежність суддів і підкорення їх лише законові; принцип законності; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та ін.
4. Принцип законності.
Суть принципу законності полягає в тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано у національному законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору.
Якщо немає норм закону, які регламентують спірні правовідносини, суд застосовує норми права, якими вирішуються такі відносини, якщо немає останніх, спір вирішується виходячи з загальних принципів права.
Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:
1) можливістю перегляду судових постанов (в апеляційному, касаційному та виключному провадженні);
2) дією санкцій і відповідальності за неповагу до суду.
5. Здійснення правосуддя виключно судами.
Правосуддя є однією з форм державної діяльності, яка здійснюється виключно судами шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ у встановленому законом порядку. Цей принцип закріплений у ст.124 Конституції України, ст.5 Закону України „Про судоустрій України” і відтворений у ст.6 ЦПК України і ст.16 КПК України.
В ч.1 ст.124 Конституції України також зазначено, що делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Не допускається також створення надзвичайних та особливих судів (ч.5 ст.125 Конституції України).
6. Принцип недоторканості особи.
Цей принцип означає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної потреби запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному затриманому гарантується право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
7. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.
Цей принцип передбачений ст.129 Конституції України, а також відображений у ст.7 Закону України „Про судоустрій України”, ст.6 ЦПК України та ст.16 КПК України.
Правова рівність полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом і судом як і громадяни України та користуються правом на судовий захист, за винятками, встановленими законом. (ст.26 Конституції України, ст.6 Закону України „Про судоустрій України”).
8. Одноособовий і колегіальний розгляд справ у судах.
Судочинство проводиться суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями чи судом присяжних (статті 127 та 129 Конституції України, а також статті 7 і 1241 ЦПК України, ст.13 Закону України „Про судоустрій України”).
Кримінальні справи (ст.17 КПК України) розглядаються у суді першої інстанції суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті. Так, зокрема кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років, розглядає суд у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного ув’язнення, в суді першої інстанції розглядає суд у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку проводиться тільки колегіально у складі трьох суддів.
Судді місцевих господарських судів розглядають справи одноособово. Але залежно від складності справи будь-яку справу може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
9. Участь народу у здійсненні правосуддя.
Відповідно до Конституції України (статті 124 і 127) та статей 65-72 Закону України „Про судоустрій України” правосуддя відправляють професійні судді та у визначених законом випадках – народні засідателі і присяжні.
Народні засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в апеляційних судах. Вони обираються з числа громадян України, які на день обрання досягли 25-річного віку і постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Законом України „Про судоустрій України” встановлено обмеження щодо осіб, які не можуть бути включені до списків народних засідателів або присяжних, а саме:
1. Визнані судом обмежено дієздатними або обмежено дієздатними.
2. Які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя.
3. Щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.
4. Депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси (ст.66).
Строк, на який народні засідателі закликаються до виконання обов’язків в суді, визначається Законом України „Про судоустрій України” і встановлюється не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлюється необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст.71).
На час виконання обов’язків у суді на народних засідателів поширюються гарантії незалежності і недоторканості суддів.
10. Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону.
Принцип незалежності суддів має кілька значень.
По-перше, незалежність їх від впливу різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення.
По-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання.
По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду. Ці параметри незалежності визначають професійність і стабільність суду як надійної державної інституції.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення; їх недоторканість; чітка юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень; відповідальність за неповагу до суду або втручання у вирішення конкретних справ; матеріальне та соціальне забезпечення суддів; функціонування органів суддівського самоврядування та ін.
Незалежність суддів є основною передумовою їх об’єктивності та неупередженості.
11. Гласність судового процесу.
У ст.129 Конституції України, ст.9 Закону України „Про судоустрій України” серед засад судочинства проголошується гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці; за мотивованою ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини та в разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ст.20 КПК), а також таємниці усиновлення (ст.10 ЦПК). У господарських судах – коли це суперечить вимогам щодо охорони комерційної або банківської таємниці або коли сторони чи одна із сторін обґрунтовано вимагає конфіденційності розгляду справи і подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.
Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також інші присутні у відкритому судовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд може в порядку, встановленому процесуальним законом, дозволити проводити в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуванням стаціонарної апаратури.
12. Презумпція невинуватості.
Суть презумпції невинуватості полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст.62 Конституції України). Окрім цього, у зміст цього принципу входять такі елементи: обвинувачений не зобов’язаний доводити свою не винуватість; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
13. Змагальність сторін.
Цей принцип полягає у тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві – сторона обвинувачення і сторона захисту, в цивільному судочинстві – позивач і відповідач.
Кожна із сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачені процесуальним законом. Так, зокрема, в цивільному судочинстві кожна із сторін повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.30 ЦПК).
Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо подання доказів, їх дослідження і заявлення клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи і винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
14. Забезпечення обвинуваченому права на захист.
Суть цього принципу полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим, Конституцією гарантовано, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура.
15. Державна мова судочинства.
Згідно зі ст.10 Конституції України державною мовою В Україні є українська мова. Закон України „Про судоустрій України” (ст.10) передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст.9 ЦПК України та ст.19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.
Пленум Верховного Суду України у постанові „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року №9 вніс роз’яснення, що судочинство має провадитися українською мовою. Лише за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, суд зобов’язаний застосувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом.
У випадках, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, вони мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Держава в окремих випадках, передбачених процесуальними законами гарантує оплату послуг перекладача.
