Стилі сучасної української літературної мови
Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від
потреби, вдаються до різних мовностилістичних засобів. Відповідь на
заняттях відрізняється від виступів на зборах. Залежно від змісту і
цілеспрямованості висловлювання, а також від індивідуальної манери та
уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування
найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації варіантів
форм слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір
(роман, повість і т.д.), наукова стаття, наказ відрізняються набором мовних
засобів, специфічних у мовному оформленні. Таке розрізнення називається
стильовою диференціацією мови.
Літературна мова поділяється на функціональні стилі.
Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо
використовуються мовцями за певних умов спілкування.
У вужчому розумінні стиль мовлення – це різновид літературної мови,
що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до
цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики,
фразеології, граматики, фонетики).
Кожний стиль має: сферу поширення, призначення, систему мовних
засобів, стилістичні норми, підстилі, жанри реалізації; володіє певним
ступенем поширення у мові, сферою використання мовцями.
В основу класифікації стилів мови покладено різні принципи, що
призвело до виділення різної кількості функціональних стилів. В
українській мові найпоширенішою класифікацією є та, згідно з якою
виділяють п’ять стилів: офіційно-діловий (функція повідомлення),
науковий (функція повідомлення), публіцистичний і художній (функція
впливу), розмовний (розмовно-побутовий, стиль побутового мовлення)
(функція спілкування).
Останнім часом почали виділяти, як цілком самостійні, ще два стилі –
епістолярний та конфесійний.
Слід зазначити, що деякі із стильових рис можуть бути властивими не
для одного, а для кількох стилів. Наприклад, точність як риса властива всім
стилям, окрім розмовного, але в різних стилях вживається по-різному: у
науковому – сувора, в офіційно-діловому – жорстка, у стилі художньої
літератури – розмита. Деякі ж риси властиві тільки одному із стилів.
Наприклад, стандартність писемного тексту – в офіційно-діловому стилі,
відсутність логіки – у деяких жанрах стилю художньої літератури. Саме
стильові риси зумовлюють добір засобів та їх поєднання в текстах певних
функціональних стилів.
Отже, стилі мови мають як специфічні елементи, так і міжстильові
загальномовні засоби. Проте, узагальнюючи, можна визначити особливі
риси кожного стилю.
Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-
технічний прогрес, освіта. Науковий стиль функціонує у двох формах
вираження наукової думки – писемній та усній. Застосовується при
написанні наукових праць, підручників, статей тощо. Мова наукових праць
відзначається високим ступенем стандартизації, що, у свою чергу,
визначає основні риси наукового стилю.
Основна функція – повідомлення. Вона полягає у доведенні теорії,
обґрунтуванні гіпотез, у повідомленні наслідків досліджень, класифікації,
поясненні явищ, систематизації викладу певних знань тощо.
Науковий стиль характеризується широким використанням
термінології як загальної так і спеціальної. Для нього характерне вживання
великої кількості абстрактних і запозичених слів (теорема, параграф,
виконання). У ньому переважають складні речення, проте повторення
одних і тих же слів у невеликому відрізку мовлення неприпустиме.
Визначальною рисою тексту є і поділ його на абзаци, рубрики,
використання цитат і посилання на першоджерела.
Науковий стиль має кілька різновидів:
1) власне науковий обслуговує фахівців певної галузі. Це наукові
дослідження в галузі мовознавства, права, медицини, математики тощо.
Реалізується в монографіях, рецензіях, статтях, рефератах, тезах тощо;
2) науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією
широке коло людей незалежно від їхньої професії і підготовки.
Використовується у неспеціальних часописах;
3) науково-навчальний використовується для написання підручників,
посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів;
4) виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери
господарства і виробництва (інструкції, проекти тощо). Від власне
наукового стилю він відрізняється дещо простішою формою викладу,
лаконічнішим обґрунтуванням тієї чи іншої проблеми, обмеженою
кількістю спеціальної термінології;
5) науково-публіцистичний підстиль широко використовується в
газетах і журналах. Цим стилем журналісти пишуть інформації про
досягнення науки і техніки.
Публіцистичний стиль – один із найбільш широковживаних.
Основна функція – переконання, діяння, вплив. Він забезпечує різні
потреби суспільства, пов’язані з політикою, адміністративною і
господарською діяльністю, відзначається гострим характером. Його
завдання – агітація, активний вплив на читача і слухача. Цей стиль поєднує
в собі точність висловлювання, логічність. Тут широко використовується
суспільно-політична лексика, політичні гасла і заклики, урочисті фрази,
риторичні запитання та засоби сатири й гумору. Основна форма викладу –
монолог (рідше – діалог). Публіцистичний стиль вбирає в себе елементи
офіційно-ділового та наукового стилів. Можливе вживання штампів. Мова
насичена словами, що вжиті в переносному значенні, наявна велика
кількість метафор. Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні
типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок
слів, складні речення. Сфера використання – публіцистичні статті, виступи
в газетах, журналах, на телебаченні, зборах, мітингах тощо.
Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі:
1) стиль засобів масової інформації (часописи, радіо, телебачення
тощо); 2) художньо-публіцистичний (памфлети, політичні доповіді,
нариси тощо); 3) політико-агітаційний; 4) ораторський; 5) науково-
публіцистичний (стоїть на межі наукового та публіцистичного стилів).
Художній стиль – може виступати в кількох різновидах – епос,
лірика, драма, проте всі вони характеризуються високою експресивністю
та емоційністю, вживанням слів у переносному значенні (метафора,
метонімія, синекдоха). Лексика художнього стилю різноманітна: історизми
та архаїзми (жупан, меч, злато, перст), діалектизми (жалива – кропива,
когут – півень, маржина – худоба, ровер – велосипед), оказіоналізми
(яблуневоцвітно, злотоцінно – П.Тичина; надзвичайниця – В.Еллан-
Блакитний) та ін. Часте використання синонімів, антонімів, омонімів зі
стилістичною метою. Властиве використання епітетів, метафор, порівнянь
тощо. Використовуються різні типи речень. Монологічна та діалогічна
форма викладу тексту. Він може включати в себе всі стилі та їх ознаки.
Розмовний стиль. Основна функція – спілкування, обмін думками
між двома або кількома мовцями. Характеризується особливою
невимушеністю і простотою форм. Тут широко використовуються
розмовні, просторічні слова (попоїсти, лапати), експресивні та емоційно-
забарвлені слова і звороти (дівчинонька, варити воду), діалектизми та
жаргонізми (жентиця, барахло).
Використання неповних, обірваних речень. Інтонація різноманітна.
Сфера вживання – побут людей, щоденні бесіди в сім’ї, на роботі.
Розмовний стиль поділяється на такі підстилі:
1) розмовно-побутовий; 2) розмовно-офіційний.
Епістолярний стиль. Цей стиль може бути складовою частиною
інших стилів, наприклад, художньої літератури, публіцистики та офіційно-
ділового стилю. Сфера використання - приватне листування.
Основні ознаки – наявність певної композиції: початок (звертання);
головна частина, де розкривається зміст листа; закінчення, де
підсумовується написане, іноді наявний постскриптум (Р.S. – приписка до
закінченого листа після підпису).
Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього,
публіцистичного та розмовного стилів. На сучасному етапі епістолярний
стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг
обов’язкових раніше вступних звернень та заключних формулювань
увічливості.
Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква.
Призначення – обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і
всього суспільства. Він втілюється (реалізується) в релігійних відправах,
проповідях, молитвах (усна форма), у різних церковних книгах (писемна
форма). Конфесійний стиль склався в українській мові десь у 16-17
століття. Час від часу цей стиль заборонявся або обмежувався у
використанні (наприклад, у 20-40-х роках ХХ століття). Для нього
характерними є такі засоби, як архаїзми, суто церковна термінологія,
слова-символи, непрямий порядок слів у реченні і словосполученні, значна
кількість метафор, алегорій, що робить його небуденним, піднесеним.
Конфесійний стиль поділяється на підстилі:
1) публіцистичний; 2) науковий; 3) художній.
Офіційно-діловий стиль
Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби
суспільства в документальному оформленні різних актів державного,
суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між
державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній
сфері їх спілкування.
Ділове мовлення (писемне) обслуговує суспільні відносини людей,
служить для зв’язку органів влади з населенням, для взаємозв’язку у
політичній, економічній, соціальній і культурній сферах.
Офіційно-діловий стиль досить чутливий до соціально-історичних
факторів, піддається серйозним змінам під впливом соціально-історичних
перетворень у суспільстві і в той же час виділяється серед інших
функціональних різновидів мови своєю стабільністю, традиційністю і
стандартністю.
Лексичні, морфологічні, синтаксичні і фонетичні особливості ділової
мови визначаються основними рисами ділового стилю і варіюються
залежно від жанру і змісту тексту ділового документа, тобто від
приналежності останнього до тієї чи іншої галузі державної і суспільної
діяльності.
У діловому стилі можна визначити такі найважливіші лексичні,
морфологічні та синтаксичні риси:
1) Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі (використання
засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього нетипове).
Найважливішим тут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність
оцінок. Основний тон ділового мовлення – нейтральний, хоча деколи він
може бути і підкреслено офіційним і урочисто піднесеним.
2) Для лексики ділового стилю характерне широке, тематично
зумовлене використання: а) професійної термінології (юридичної,
дипломатичної, спортивної, бухгалтерської і ін.); б) складноскорочених слів,
абревіатур (СБУ, ЗНУ, НБУ, профспілка).
3) Ділові тексти відрізняються наявністю слів і виразів, що поза діловою
мовою, як правило, не вживаються, наприклад: вищевказаний,
недовиконання і т.д.
Ділова мова відзначається стилістичною однорідністю,
стандартизованістю. Стандартизованість проявляється у: а) широкому
використанні сталих зворотів (з метою, у зв’язку, відповідно до та ін.); б)
постійному використанні тих самих слів, форм, зворотів – як результат
прагнення до однотипності.
Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю призводять до: а)
відсутності діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики; б)
мінімального використання вигуків, часток, емоційно-забарвленої лексики;
в) використання стійких словосполучень нефразеологічного характеру,
наприклад: касаційна скарга, акт громадянського стану; г)синонімія
зводиться до мінімуму й не викликає двозначності сприймання.
4) Офіційно-діловий стиль відзначається великою частотністю
вживання: а)віддієслівних іменників та відіменних прийменників
(недовиконання, дотримання, підрахунок, заповнення, відповідно до, з
метою, за рахунок та ін.); б) безособових дієслів (взято, прийнято,
підписано, укладено); в) назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач,
виконавець, свідок, покупець) та ін.
5) Синтаксис ділового стилю характеризується використанням: а)
прямого порядку слів в реченні як переважаючого принципу його
конструювання; б) стійких словосполучень, що використовуються для
зв’язку частин складного речення (таким чином, що…; з тією умовою,
що…; на випадок, якщо…); в) складних речень, що відображають логічне
підпорядкування одних фактів іншим; г) простих поширених речень
(кілька підметів при одному присудкові, кілька присудків при одному
підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).
Прості речення характерні для деяких документів (заява, автобіографія
тощо).
Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:
Законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує
та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між
державою і приватними та службовими особами. Реалізується у
Конституції, законах, указах, статутах, постановах, кодексах тощо. Жанри
законодавчого підстилю характеризуються більш значною стилістичною і
мовною однорідністю, ніж жанри інших підстилів ділової мови.
У законодавчому підстилі можна виділити такі найважливіші лексичні,
морфологічні та синтаксичні риси.
Для мови права характерне вживання юридичної термінології в законах,
статутах (апеляція, прокурор, декларація, клопотання, конституційний
суд, законодавча ініціатива), залежно від тематичного змісту документа.
У законодавчому підстилі вживаються запозичення – варваризми,
переважно латинського походження, наприклад: de jure, de fakto, idee
fixe (нав’язлива думка).
Тексти законів характеризуються повною відсутністю розмовних і
просторічних слів, а також діалектизмів.
Для мови законів характерним є використання архаїзмів, що
вживаються в номінативному значенні, наприклад: глава держави,
декрет.
У текстах законів часто вживаються абревіатури (назви держав,
закладів, організацій – ЗНУ, СНД, ПНР) і складноскорочені слова.
У правових текстах не вживаються особові займенники (я, він, вона) і
особові форми дієслова (виняток – усне судове мовлення). Не
використовуються іменники, прикметники з суфіксами суб’єктивної оцінки
(виняток – усна судова мова, наприклад, виступи адвокатів, прокурорів,
суддів).
У законодавчому підстилі часто вживаються конструкції із словами
повинен, зобов’язаний. Характерним є використання непрямої мови
(пряма мова можлива тільки тоді, коли дослівно цитуються законодавчі
акти, а також в усній судовій мові адвокатів, прокурорів та інших членів
суду).
Важливу роль виконує абзац, який є показником переходу від однієї
думки (теми) до іншої.
Спосіб викладу в законодавчому підстилі – директивний.
Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-
ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує
офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих
громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке
(повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах,
договорах, заявах, ультиматумах.
Для лексики дипломатії характерне вживання міжнародної
дипломатичної термінології і термінології міжнародного права в основному
латинського і французького походження, наприклад: консул, конвенція;
аташе, демарш, комюніке. Іноді в дипломатичних текстах латинські
терміни і вислови вживаються в латинському написанні: persona non grata,
status quo, veto тощо.
Дипломатичні тексти відзначаються наявністю слів і словосполучень
загальновживаної мови, які використовуються як терміни: протокол
(сукупність загальновизнаних правил міжнародного спілкування),
сторона (мається на увазі певна держава і її уряд, що бере участь у
переговорах).
У дипломатичних документах часто вживаються слова, що мають
стилістичну позначку «книжне», «урочисте», що надає їм урочистого
звучання, відповідно до їх важливості і значення. Використовуються також
вирази, пов’язані з етикетом, що є загальноприйнятими формулами
ввічливості: Міністерство іноземних справ України засвідчує свою повагу
посольству…і має честь повідомити.
Характерним для цього підстилю є використання стійких
словосполучень нефразеологічного характеру: принцип мирного
співіснування, міжнародна напруга, політика сприяння, міжнародний
контроль.
У дипломатичних документах абревіатури і складноскорочені слова
вживаються помірно: МЗС, ООН, полпред (архаїзм).
На противагу законодавчому й адміністративно-канцелярському
підстилю для дипломатичного характерне вживання модальних слів та
імен зі значенням суб’єктивної оцінки. Наприклад: Республіка Франція
гаряче вітає перемогу демократичних сил. Експресивне забарвлення
мають вжиті в переносному значенні словосполучення холодна війна,
політика з позицій сили. Для дипломатичного стилю властива деяка
образність. Наприклад, у документах словосполучення Даунінг стріт
вживається в значенні «Міністерство іноземних справ Великобританії»
(воно розміщене на цій вулиці); Білий дім (резиденція президента
Америки); Єлисейський палац (резиденція президента Франції) – у
значенні «уряд Франції» і т.п.
Мові дипломатії властива емоційно-експресивна забарвленість. Це
зближує дипломатичний підстиль з публіцистикою.
Спосіб викладу в дипломатичних документах найчастіше – розповідний,
можливі описи, роздуми. Директивний спосіб викладу властивий
міжнародним документам лише в екстрених ситуаціях – розірвання
дипломатичних відносин, ультиматум, нота.
Дипломатичний підстиль найбільш «відкритий» із усіх підстилів
офіційно-ділового стилю.
Велику роль в дипломатичних документах відіграє графіка (наприклад,
написання деяких слів з великої літери – Високі Сторони, Високий Гість).
Адміністративно-канцелярський – використовується у
професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві. У
адміністративно-канцелярському підстилі дві функції: інформаційно-
змістова (оголошення), і організаційно-регулююча (розпорядження,
наказ).
Для адміністративно-канцелярського підстилю характерне широке
використання канцеляризмів (в справі, з метою), серед яких
зустрічаються і архаїзми (вищепойменований). Такого роду канцеляризми
складають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю.
Адміністративно-канцелярська лексика характеризується меншою
кількістю термінів, ніж юридична і законодавча, що пояснюється
призначенням цього підстилю.
Іншомовна лексика рідко вживається в цьому підстилі, виняток – це
слова-інтернаціоналізми (аванс, кредит, телефон, банк та ін.).
Лексиці адміністративно-канцелярського підстилю властива
однозначність. На противагу законодавчому підстилю тут мало антонімів
(не потрібне позначення полярних понять).
Широко використовуються абревіатури і складноскорочені слова (назви
закладів, установ, марок машин): МАЗ, КамАЗ, ЗАЗ, ЗНТУ, ЗНУ.
У канцелярських документах вживаються особові форми дієслова і
особові займенники (автобіографія, наказ).
Як і законодавчий, канцелярський підстиль нейтральний з точки зору
емоційно-експресивного забарвлення – тому тут мало вигуків, модальних
слів, іменників, прикметників із суфіксами суб’єктивної оцінки (за
винятком, наприклад, поздоровлень, святкових наказів, почесних грамот
та ін.).
Спосіб викладу в канцелярських текстах в основному описовий (у звіті,
акті, характеристиці) і розповідний (наприклад, в автобіографії); менш
розповсюджене міркування (вживається, головним чином, у службовому
листі, де потрібно що-небудь обґрунтувати, довести). У канцелярських
документах розповідь, опис і міркування дуже часто поєднуються між
собою. Директивний стиль викладу в цих документах зустрічається рідко
(в основному у наказах, розпорядженнях).
Велику роль у канцелярському підстилі відіграє графіка, правопис і
розташування реквізитів.
Існують й інші класифікації підстилів офіційно-ділового стилю
(наприклад, Зубков М. – С.29; Грозовська Н. – С.11-12). Окрім названих,
виділяють і юридичний підстиль. Він використовується у юриспруденції
(судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує й
регламентує правові та конфліктні відносини:
- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм
власності;
- між підприємствами, організаціями та установами;
- між державою та приватними особами;
- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм
власності та приватними особами;
- між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах,
повідомленнях та ін.
На наш погляд, оскільки функції, лексика, морфологія і синтаксис у
юридичному підстилі тотожні з адміністративно-канцелярським, тому
виділяти його в окремий підстиль немає потреби. Адміністративно-
канцелярський підстиль включає в себе різні жанри. До них належать
так звані підзаконні (тобто, видані на підставі закону і для їх виконання)
документи, що підготовлені виконавчо-розпорядчими органами (накази,
розпорядження, постанови, адміністративні акти), договірні
документи, а також різна канцелярська документація (заява,
характеристика, автобіографія, доручення, розписка).
Основна відмінність між цими двома підстилями лише у формах
реалізації. Якщо юридичний реалізується в актах, позовних заявах,
протоколах, запитах, повідомленнях та ін, то адміністративно-
канцелярський – у договорах, контрактах, автобіографіях, розписках,
дорученнях та ін.
