Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи.
Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами.
Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності.
Розум — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності
На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити.
Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення - це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним).
Тобто можна виділити 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.
Чуттєве пізнавання це розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень.
2.