Наука – це деят-ть чел-ка по виробленню, систематизації і перевірці знань. Разум-ся, до заним-ся науч. деят-тью не випадково. Така вуж його життя, що він постійно змушений мати справа з проблемами і складними задачами. Для того, щоб з ними справитися, чел-ку необхідні вичерпні знання, вироблення кот. і явл. найближчою метою всякої науч. деят-ти. Получ-і знання дозволяють пояснити і зрозуміти изуч-і процеси, здійснити пророкування на будещее в соответств-і практич-і дії.
В основі науч. пізнання лежить слож. творч. процес мыслит-й і предметно-практич. деят-ти вченого. Загальні правила даного процесу, кот. іноді назыв. методом Декарта, можна сформулювати след. образом:
1) не можна нічого приймати за щире, поки воно не представляється ясним і виразної;
2) важкі запитання необхідно поділяти на стільки частин, скільки потрібно для дозволу;
3) починати исслед-і треба з найпростіших і зручних для пізнання речей і поступово переходити до пізнання речей важких і складних;
4) учений повинний зупинятися на всіх подробицях, на усі звертати вним-і: він повинний бути упевнений, що нічого не пропустив.
2 рівні науч пізнання: гл. задачею емпіричного рівня явл. опис предметів і явищ, а основною формою получ-го знання – эмпирич-й (науковий) факт. На теоретич-м рівні відбувається пояснення изуч-х явищ, а получ-і знання фіксується у формі з-ов, принципів і науч. теорій, у кот. раскрыв. сутність пізнаваних об'єктів.
