Індивід (від лат. individuum - неподільне), спочатку - лат. Переклад греч. поняття 'атом' (вперше в Цицерона), надалі - позначення одиничного на відміну від сукупності, маси; отд. жива істота, особь, отд. людина - на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому.
Індивідуальність - неповторна своєрідність к.-л. явища, отд. істоти, людини. У самому загальному плані И. у якості особливого, що характеризує дана одиничність у неї качеств. відмінностях, противопостав-ся типовому як загальним, властивим всім елементам дан. чи класу значної частини їх.
Особистість - загальжиттєвий і науч. термін, що позначає: 1) человеч. індивіда як суб'єкта відносин і сознат. діяльності (обличчя, у широкому змісті слова) чи 2) стійку систему социально-значимых рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого чи суспільства спільності.
Людини ф. розуміє як цілісність. Сутність ч. зв'язана з обществ. умовами його функционир-я і розвитку, з деят-тью, у ході кот. він виявляється і передумовою і продуктом історії.
Ч. - сукупність усіх обществ. відносин.
1) Идеалистич. і религиозно-мистич. розуміння ч.
2) натуралистич. (биологич.) розуміння ч.
3) сутнісне розуміння ч.
4) цілісне розуміння ч.
Індивідуальність не тільки має різні здібності, але ще і представляє деяку їхню цілісність.
Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність людини під міру своєрідності і неповторності, багатосторонності і гармонійності, природності і невимушеності, то поняття особистості підтримує в ній свідомий-вольовий початок. До як індивідуальність виражає себе в продуктивних діях, і вчинки його цікавлять нас лише в тій мері, у якій вони одержують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати зворотне: у ній цікаві саме вчинки.
Життєздатність людини спочиває на волі до життя і припускає постійне особистісне зусилля. Найпростішою, вихідною формою цього зусилля є підпорядкування суспільним моральним заборонам, зрілої і розвитий - робота з опред-ю сенсу життя.
