Творч-во Иммануила Канта (1724 - 1804) – родонач-ка немец. класс. фил-и, поділяється на 2 періоди. Докритический період його деят-ти представлений естественно-науч. поглядами. Критич-й період характеризується поділом їм світу на світ явищ (феноменів) і світ непізнаваних «речей у собі» (ноуменів).
Етичне навчання Канта предст. у книзі «Критика прктич. розуму». Осн. проблема – зв'язок волі і моральності. В етиці Канта важливе місце займає «добра воля» - вона мислиться їм як необхідна умова досягнення щастя, де важливо робити усі по добрій волі.
Етика Канта безпосередньо примикає до його філософії релігії, тому що мораль неминуче веде до релігії. До по Канті ніколи не вільний від провини. Острах порушити встановлені богами заборони стала основою потреби в спокутній жертві. Коли жертвоприн-і превращ-ся в самопож-і, відбувається «морально-релігійна революція».
Кант розрізняє 3 види віри: прагматична – віра чел-ка у свою правоту в кожнім конкр. випадку; доктринальна – віра в загальні положення; моральна віра, кот. ніщо не може похитнути. Моральна віра вище знання, вона реализ-ся в етичному поводженні. Зоряне небо над головою і нравств-й закон – от значимі для Канта цінності.
Фил-я Фихте – це діяльна фил-я, фил-я волі, бажання звільнити чел-ка від зовнішніх оковів. Фил-я Фихте цікава насамперед тим, що вона показує можливості фил-и, принципом кот. явл. філософськи зрозумілий суб'єкт. На противагу созерцат-му матер-зму субъектив-й ідеалізм Фихте розвиває діяльну сторону, світ береться як деят-ть чел-ка. І хоча ця деят-ть осмыслив-ся в дуже абстрактному виді, проте в наявності значит-й крок вперед у розумінні природи чел-ка й общ-ва, їхньої відмінності від прир. явищ.
