Усі особи:
- громадяни держави;
- іноземці;
- особи без громадянства (апатриди);
- особи з подвійним громадянством (біпатриди);
- усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.
Види законів у дії за колом осіб:
Загальні - розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);
Спеціальні - розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші - лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.
Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців" та ін.).
Виняткові - роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом - дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.
Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-грата, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу.
Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод
Дія нормативно-правових актів у часі
Дія нормативно-правового акту у часі обмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої. При характеристиці дії нормативно-правового акту в часі, зокрема, закону слід розрізняти такі моменти: а) набуття юридичної сили;
б) введення в дію; в) припинення дії; г) зворотну силу дії.
Типовим або загальновизнаним є правило, що нормативно-право-вий акт не має зворотної сили, тобто він не поширюється на відносини, що виникли до набуття ним чинності. Відступ від цього правила розглядається як виняток, котрий повинен знаходити своє відбиття як в конституції, та і в конкретному нормативно-правовому акті у вигляді спеціального застереження.
Умови вступу в дію законів:
1. з моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);
2. з моменту опублікування;
3. з часу, який позначено в самому законі;
4. з часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію.
В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. "Про державну таємницю" була опублікована Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державну таємницю", де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування.
Деякі нормативно-правові акти містять дещо складніші положення: акт набирає чинності з дня його опублікування і діє до певної дати, наприклад, до 01.01.2008 р., як це передбачено в Законі України " Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні" від 19.09.97 р., № 535/97; акт набирає чинності дня його опублікування, а ст. 3 - з 01.01.98 р., та діє до законодавчого врегулювання питань запровадження збору на загальнообов'язкове соціальне страхування, тобто обмежує з дня опублікування певної статті і передбачає припинення дії з настанням певних обставин.
5. закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, набирають чинності по всій території України одночасно після закінчення
10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше, ніж через 15 днів після їх підписання Президентом України;
6. закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.
За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України 1996 pоку закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57).
Дія нормативно-правових актів у часі є:
пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;
зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;
переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт.
Темпоральна чинність нормативно-правових актів, тобто їхня дія у часі, звичайно, встановлюється законодавством відповідної держави. Знання цих правил — неодмінна передумова належного законного застосування і здійснення норм юридичного права.
Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом.
Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу:
а) закінчення терміну, на який видавався акт;
б) відміни даного нормативно-правового акту іншим;
в) зміни обставин, для врегулювання яких був призначений нормативно-правовий акт.
