Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні
взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в
політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові
явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить
суспільна, групова і індивідуальна політична й Необхідною умовою
нормального розвитку і функціонування суспільства є його внутрішня
організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому
відносин. Це й обумовлює появу та існування держави і права. Ці два
суспільні феномени підпорядковуються загальним законам розвитку
суспільства, проте для них характерні і свої специфічні, тільки їм
притаманні, закономірності. Саме тому, необхідна юриспруденція, або
система юридичних наук, які вивчають ці специфічні властивості держави і
права, а також мають своїм завданням вивчення, переосмислення та
отримання нових знань про різноманітні державно-правові явища і процеси.
Юридична наука, вивчаючи певну сторону суспільного життя, користується
своїми власними поняттями та категоріями, в яких знаходять своє
закріплення здобуті нею знання про різні сторони державно-правового
життя суспільства, про виникнення, розвиток і функціонування таких
суспільних інститутів, як держава і право. Оскільки і держава, і право у
своїй появі, існуванні і розвитку проходять складний процес, який
характеризується цілим рядом загальних і специфічних особливостей,
юридична наука складається з цілого ряду окремих, відносно самостійних,
наук (однією з яких є теорія держави і права), кожна з яких має свій
предмет.Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ об'єктивної дійсності чи теоретичних знань, які вивчаються цією наукоюОсновними складовими методології є:
філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний,
діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних
соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості
їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);1
загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у
о такі, які використовуються в усіх або у
більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження
від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо,
аналіз, синтез і т.ін.);
групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі
наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод
конкретно-соціологічного дослідження);
спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження
предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції – способи уяснення
(тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної
практики).2
Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні
(способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про
факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних
даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).
б) Метод – основна категорія методології
Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного
пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію
методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи
і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина
пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які
використовуються дослідниками. Самі методи – продукт творчої,
інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно зв’язані з предметом
вивчення.
Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм. Це
жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному
пошуку.
Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи,
підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й
отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання
називається методологією.
В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний –
марксистсько-ленінський - підхід до вивчення державно-правових явищ.
Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці.
Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до
вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.
Методи теорії держави і права тісно пов’язані з її предметом. Останній
відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як,
якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії,
бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука – беззмістовною.
У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати
поставлені перед нею задачі й функції.
Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не
тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й
методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.
Найбільш поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й
обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного
й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета
дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави
і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і
є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і
розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же
час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й
природними науками.
в) Характеристика основних методів
На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і
матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою.
Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод.
До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод
відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до
абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі
детальніше розглянемо конкретні методи.
Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності.
Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й
фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах
Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд
пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в
державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених
явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування
властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати
державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні
зв’язки між ними.
Основними об’єктами порівняння вважають системи й галузі права,
інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму
державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали
юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється
у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості
тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти,
враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами
виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути
достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права.
Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і
порівняльним державознавством.
Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики,
юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки
правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання.
Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики
його застосування державними органами.
Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через
системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні
відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими
системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького
порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава
функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу,
визначає актуальність використання системно-функціонального методу в
пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права – його норма –
є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна
пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному
иною й повнотою лише в тісному логічному
зв’язку з іншими нормами.
Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у
державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень у наукових і
практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити
певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.
Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що
процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій
багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним
досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно
відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей,
несуттєвого.1
Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом
пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об’єкт
сприймається як єдине ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт
явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох
абстрактних визначень.2
І насамкінець, відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними –
питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід
починати саме з методології цієї науки.
Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного,
всебічного завершеного державно-правового дослідження; кожен з них може
знадобитись на якомусь етапі – тому навіть з цієї причини методологія
мусить бути множинною, плюаристичною, хоча і їх роль у науковому
неоднозначна.
