За будь-яких умов кожна людина, маючи безмежні потреби, всякий раз стикається з обмеженістю своїх фізичних, інтелектуальних, матеріальних, фінансових чи навіть часових можливостей. Так само завжди обмежено у своїх можливостях і суспільство загалом, адже його природні, матеріальні, трудові і фінансові ресурси мають кількісну і якісну межу. Якби люди й суспільство мали усе необхідне для задоволення своїх потреб і в достатній кількості або ж їм якось вдалося обмежити свої потреби, то не було б жодної економічної проблеми. Проте такі проблеми існують і існують якраз через те, що наявні засоби задоволення потреб у кожної людини повсякчас кількісно обмежені, або, інакше кажучи, є рідкісними для неї.
Поняття обмеженості, або рідкісності, виробничих ресурсів має смисл тільки по відношенню до реально існуючих потреб, а тому сама по собі кількісна характеристика наявних ресурсів стає безглуздою. Так, одна тільки сума отримуваної заробітної платні ще не говорить про рівень достатку її власника, як і відсутність у нього хоча б дешевенького автомобіля "Таврія" аж ніяк не видає його бідності. Аналогічно проста констатація наявності в якоїсь країни величезних родовищ нафти й газу чи найліпших умов для вирощування певної сільськогосподарської продукції не несе достатньої інформації про економіку і рівень життя тамтешнього населення.
Економічна теорія розрізняє абсолютну та відносну обмеженість ресурсів.
Під абсолютною обмеженістю ресурсів економісти розуміють недостатність ресурсів для одночасного задоволення усіх потреб окремої людини чи суспільства загалом.
Відносна обмеженість ресурсів означає достатність ресурсів для задоволення якихось вибраних, певних потреб.
Отже, за спроби одночасного задоволення усіх існуючих потреб ми дійсно наштовхуємося на абсолютну обмеженість ресурсів. Утім, коли звузити коло наших потреб, то обмеженість ресурсів стає відносною, оскільки для вибраних потреб ресурсів стає вже цілком достатньо. У цьому-то й проблема. Уся економічна діяльність людини завжди і всюди спрямовується на подолання обмеженості ресурсів. І ось чому економічна наука покликана вивчати способи (можливості) використання обмежених ресурсів задля найбільшого добробуту людей.
Оскільки потреби безмежні, а ресурси, необхідні для їх негайного і цілковитого задоволення, обмежені, постільки перед кожною людиною й людською спільнотою повсякчас постає проблема економічного вибору.
Економічний вибір — це вибір з усіх потреб тих, що вимагають першочергового задоволення, і відмови на певний час від інших.
У цьому виборі суть наших економічних проблем і рішень. Тепер уже зрозуміло, що причиною економічних проблем є суперечність між безмежністю потреб та обмеженістю можливостей їх задоволення. Це — основна суперечність економічного життя, яка об'єктивно виступає джерелом економічного розвитку.
Проблема економічного вибору та пов'язана із нею альтернативність витрат ресурсів породжують іншу проблему — використання виробничих можливостей.
Виробничі можливості будь-якого господарюючого суб'єкта (індивіда, домогосподарства, підприємства, країни) — це той максимальний обсяг благ, який можна отримати за певний період за умови повного й ефективного використання наявних ресурсів і технологій.
Виробничі можливості визначаються такими чинниками:
• кількістю і якістю наявних виробничих ресурсів;
• станом технології й організації виробництва;
• раціональним розподілом ресурсів;
• інституційними чинниками, тобто формальними та неформальними нормами і правилами поведінки людей (законами, звичаями, традиціями, ментальністю тощо), а також діяльністю установ, що контролюють і забезпечують дотримання встановлених правил у суспільстві.
Зрозуміло, що обмеженістю ресурсів усякий раз обмежуються і виробничі можливості кожного господарюючого суб'єкта. Збільшити обсяги виробництва одного блага можна, але тільки відмовившись частково чи повністю від виробництва іншого.
