28.Альтернативні навчально-виховні заклади в країнах Західної Європи та США

У сучасному світовому педагогічному просторі існує широка різноманітність альтернативних навчальних закладів у мережі як початкової, так і середньої та вищої освіти. Сьогодні можна стверджувати, що експериментальні школи перетворились у частину традиційного досвіду педагогічної світової спільноти, є повноправними членами «всесвітнього педагогічного товариства». Завдяки діяльності, яку проводять представники цих закладів, педагогічна дійсність різних країн набуває багатоваріативності, стає більш різноманітною, батьки й учителі отримують можливості для педагогічного пошуку, а кожна дитина – реалізувати своє право на вибір. Останнім часом питання організації та роботи альтернативних шкіл активно розглядаються в науково-педагогічній літературі України (В.Ф.Паламарчук, О.В.Попова, А.А.Сбруєва та ін.). Поряд з терміном «альтернативна школа» науковці вживають і такі поняття, як «реформаторська», «інноваційна», «експериментальна», «нетрадиційна» школи. Беручи до уваги стан сучасної теоретичної розробки цих понять, у нашій лекції ми будемо вживати їх як синоніми. Перш ніж розглянути основні напрями в розвитку сучасної експериментальної школи, з’ясуємо причини виникнення цього педагогічного феномена і його історію. Серед провідних причин, які зумовили виникнення закладів альтернативного навчання, дослідники виділяють такі : 1. Існування певної категорії дітей, які у всі часи потребують створення особливих умов для їх навчання й індивідуального розвитку. Це діти, які мають труднощі в навчанні, і обдаровані учні, які потребують особливої атмосфери для свого розвитку. 2. Незадоволення певної групи батьків і вчителів рівнем загальноосвітньої підготовки в офіційних школах. 3. Необхідність експериментальної розробки, обґрунтування, перевірки педагогічних інновацій. Основні напрями в розвитку сучасної альтернативноїшколи (з 60-х років) Як і раніше, сучасні заклади експериментальної педагогіки пропонують педагогічній громаді суттєво відмінні, інноваційні освітні концепції. За ступенем інноваційного потенціалу шкільні нововведення поділяють на радикальні, модифікуючі, комбінаторні. Модифікуючі нововведення – це ті, що направлені на часткові зміни в рамках існуючої концепції. На сучасному етапі вони йдуть у двох напрямах, які значно змінюють класно-урочну систему зарубіжної школи: організація індивідуального навчання «у власному ритмі» й організація кооперативного навчання (cooperative learning), тобто робота в команді. Індивідуальне навчання. Лозунг максимальної індивідуалізації навчання домінував в американській і західноєвропейській педагогіці з 60-70-х років ХХ ст. Для цієї форми організації навчання характерні: індивідуальний режим (гнучкий розклад), персональний ритм вивчення навчального матеріалу, використання особливих дидактичних матеріалів для самостійної роботи, фіксований мінімум і максимум обсягу засвоєння навчального матеріалу, рухливі учбові групи, діяльність учителя як консультанта та координатора, активність учня у виборі режиму навчання. Комбінаторні нововведення передбачають нове конструктивне поєднання елементів раніш відомих технологій, які в такому сполученні до цього не використовувались. Прикладами комбінаторних нововведень можуть бути модульно–розвивальне навчання, методика колективних творчих справ І.П.Іванова, педагогічна система Л.Гашпара. Радикальні нововведення – це ті, що передбачають докорінні зміни в навчально-виховному процесі навчального закладу. Деякі альтернативні школи сучасності здійснюються спробу повторити в нових умовах досвід нетрадиційних навчально-виховних закладів періоду педоцентричної революції