На сучасному етапі вчені справедливо розглядають порівняльну педагогіку як самостійну галузь педагогічних знань, яка має свій предмет, об’єкт, мету, завдання, методологічні засади, функції, принципи та закономірності.
На сьогодні в багатьох країнах світу існують об’єднання, центри, кафедри порівняльної педагогіки при університетах, функціонує Всесвітня рада спілок порівняльної педагогіки, проводяться міжнародні конгреси. Так, у Росії при Академії освіти діє Рада з порівняльної педагогіки. В Україні, наприклад, у рамках АПН України працюють дві лабораторії порівняльної педагогіки: в Інституті педагогіки та в Інституті педагогіки та психології професійної освіти. При Київському національному університеті імені Тараса Шевченка існує кафедра порівняльної педагогіки, а при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди з лютого 2002 року започатковано кафедру історії педагогіки та порівняльної педагогіки. Зараз, як відзначає А.А.Сбруєва, порівняльна педагогіка викладається майже в 300 університетах світу [8, 6].
Як об’єкт порівняльної педагогіки вчені визначають процес освіти та виховання в сучасному світі (Б.Вульфсон, З.Малькова). Помилково вважати, як відзначає Б.Вульфсон, що порівняльна педагогіка розглядає тільки зарубіжний шкільно-педагогічний досвід. Ця наука як національна, так і інтернаціональна. З огляду на це представники порівняльної педагогіки справедливо розглядають зарубіжний досвід крізь призму вітчизняної школи та педагогіки.
У більш загальному визначенні предметом порівняльної педагогіки виступає компаративізм (порівняння) й узагальнення. Головна мета порівняльної педагогіки, як відзначають Б.Вульфсон та З.Малькова, полягає в порівняльному аналізі сучасного стану й тенденцій розвитку освіти в різних країнах і регіонах.
Узагальнення праць Б.Вульфсона, Г.Єгорова, Н.Лавриченко, А.Сбруєвої [2; 3; 7; 8] дозволяє визначити провідні завдання порівняльної педагогіки як науки. Це такі:
- вивчення педагогічних явищ і фактів у взаємозв’язку з соціальним, політичним й економічним контекстом;
- їх порівняння за принципами подібності чи відмінності з метою усвідомлення унікальності особливостей власної освітньої системи та її вдосконалення;
- аналіз стану та перспектив розвитку всіх структурних компонентів системи безперервної освіти – дошкільної, шкільної, вузівської та інших;
- розробка науково обґрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості й ефективності освіти в глобальному масштабі;
- зіставлення педагогічних ідей і шкільної практики й формулювання на цій основі теоретичних підходів прогностичного характеру;
- виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфічних проявів у різних країнах світу.
Методи порівняльно-педагогічних досліджень
Виходячи із завдань порівняльної педагогіки може, створювати хибне уявлення про те, що зазначена наука використовує тільки один метод наукового пізнання – метод порівняння. Аналіз різноманітних науково-педагогічних праць підводить до висновку, що порівняльна педагогіка широко використовує як теоретичні (вивчення, аналіз й узагальнення офіційних документів, статистичних даних, документальних і науково-педагогічних джерел), так і емпіричні (спостереження, бесіди, інтерв’ю, тести, анкети) методи наукового пізнання.
Варто підкреслити, що поряд із загальними методами дослідження окремі вчені, наприклад М.Богуславський та А.Сбруєва, виокремлюють і часткові методи дослідження, котрі характерні для порівняльної педагогіки, а саме:
- аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових й особистісних цінностей;
- модернізаторський, який сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ;
- парадигмальний, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з погляду виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм [1; 8, 35].
Уважаємо, що в такому разі мова йде не про методи наукового пізнання, а про методологічні підходи. Зокрема аксіологічний, або ціннісний, підхід уже отримав усебічне теоретичне обґрунтування в сучасній науково-педагогічній і довідковій літературі.
Слід наголосити й на тому, що основні категорії порівняльної педагогіки як науки постійно змінюються й удосконалюються залежно від вимог суспільства, особливостей розвитку інших наук тощо.