Провідними засобами народної педагогіки, що сприяють формуванню світогляду дитини, на думку вченого, стали: рідна мова та культурно-історичні традиції. Завдяки ним і концентрується народна мудрість в образно-емоційних узагальненнях, забезпечуючи вплив на особистість дитини. Велике значення вчений приділяв вивченню історії народу, рідної мови, й особливо фольклору. Педагог писав: «З уст народу ллється чудова народна пісня, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; чується влучне, глибоке слово, в яке, за допомогою науки і дуже розвиненої думки, вдумуються філолог і філософ та дивуються глибин і й істині цього слова».
К. Ушинський був не лише теоретиком народної педагогіки, а й окреслив коло практичного застосування основ своєї педагогічної концепції. Виходячи з народності, вчений розробив методику розвитку мовлення дітей дошкільного віку, ознайомивши їх з природою, організацією ігрової діяльності, художнього читання, також педагог написав безліч літературних творів для дітей. Це можна помітити у таких його творах як «Дитячий світ» та «Рідне слово». Перш за все, педагог був «активним збирачем» фолькльору: казок, прислів’їв, приказок, скоромовок, загадок. За даними дослідників, у «Рідному слові» в першій його частині вміщено 75%, а у другій – 50% фольклорних творів. Він використав у «Рідному слові» 366 прислів’їв і приказок, 22 народні пісні, 7 скоромовок, казки «Ріпка», «Золоте яєчко», «Колобок», «Козенята і вовк», «Сивка-бурка».
Dчений чудово усвідомлював мету застосування усної народної творчості. К. Ушинський використовував фольклор для того, щоб збагатити мовлення дошкільників, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучити їх до витоків народних традицій, створювати умови для свідомого вибору життєвого шляху, збагатити духовний світ, сприяти підготовці до майбутнього навчання у школі. Власне, тому на думку педагога, виховання повинно носити національний характер.
Одним із провідних складових народного виховання вчений вважав казку. К. Ушинський висловлюючись про педагогічне значення казки стверджував, що вона є першою спробою народної педагогіки і ніхто не в змозі змагатись з педагогічним генієм народу у цьому випадку.
Педагог обґрунтовував чому дітям подобається казка. Вчений-педагог подав психологічне обґрунтування казки. На його погляд, це пояснюється особливостями дитячої уяви, надзвичайною вразливістю дитячого мозку. Класичний зразок фольклору – казка – стародавній жанр усної народної творчості.
У казці закладено величезний естетичний потенціал, який проявляється в яскравому, романтичному зображенні казкового світу, в ідеалізації позитивних героїв, повчальності. Колоритна, яскрава мова казок захоплює, викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію. Крім того, за його словами, обмежений досвід дитини вузьке коло знань спричиняють дитину вірити у незвичайне, сприймати казкових героїв як реальних діючих осіб, співчувати їм. Він усвідомлював морально-виховуючий потенціал казки для юного слухача чи читача. Оскільки у казці, як правило, закладена певна моральна ідея – засудження зла, перемога добра, возвеличення праці, справедливості. У ній яскраво відображаються моральні норми і принципи, етичні та естетичні ідеали народу. Педагог назвав казки «першими блискучими спробами» народної педагогіки. К. Ушинський зазначив: «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище всіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою… У народній казці велика, сповнена поезії, дитина-народ розповідає дітям про дитячі мрії і, принаймні наполовину, сама вірить у ці мрії». На його думку, слід одну й ту саму казку читати дитині декілька разів і знову до неї повертатися. А також самих дітей потрібно залучати до самостійного розповідання казок. За К. Ушинським, методика розповідання казки має бути такою. Починає розказувати казку дитина з добре розвиненим мовленням, діти слухають, помічають, що вона пропустила, чи розповіла не так, і виправляють.
Про прислів’я вчений висловлювався як про «животворні прояви» рідного слова, що «вилітають» із живого життєдайного глибокого джерела – вічно юної душі народу, котра вічно розвивається. У них, за словами педагога, відбито всі сторони народного життя. І вихователю слід підбирати доступні дітям дошкільного віку прислів’я і приказки. К. Ушинський говорив: «Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. У них відбилися усі сторони життя народу, домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби, звички, його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя». Прислів’я тим добре, що в ньому майже завжди є щось, що дитині потрібно зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу.
Педагог розглядав загадки як «картинний опис предмета», котрий розвиває розум, кмітливість, збагачує словниковий запас. На думку педагога, загадки – корисними розумовими вправами для дітей і потрібно пристосувати відгадку, сказану, можливо, вихователем, до загадки і дати привід до цікавої і корисної бесіди, яка закріплюється в розумінні дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам’яті, приєднуючи до себе й усі пояснення, до неї прив’язані.
Скоромовки він рекомендував використовувати для вправляння у звуковимові, темпі мовлення а також для розваги дітей. Педагог пропонував таку методику їх використання: спочатку чітко вимовити важний звук, що домінує у скоромовці, потім чітко й правильно її промовити 2-3 рази, далі прискорювати темп до швидкого з елементами змагання. Дуже обережно слід ставитись до народної пісні, на думку педагога. Він вважав, що «якщо можна знайти в наших народних піснях що-небудь педагогічне, то доводиться брати уривок пісні або випускати, а й іноді заміняти слова». Також зазначимо, що педагог ставився схвально і до народних ігор. У «Звіті відрядженого для огляду закордонних жіночих навчальних закладів колезького радника К. Ушинського» він писав, що слід «звернути увагу на ці народні ігри, розробити це багате джерело, організувати їх і створити з них прекрасний і могутній виховний засіб».
К. Ушинський розглядав фольклор як «вікно», через яке можна показати дітям той чи інший бік життя народу. Він чудово усвідомлював, його виховуючи силу. Адже, з покоління в покоління завдяки народній творчості передавались морально-етичні норми поведінки. Педагог пропонував використання скарбів народної творчості для навчання дітей. Оскільки він вважав, що навчання повинно бути виховуючим.
К. Ушинський застосовував етнопедагогічні засади до початкового навчання, так як на той час система дошкільних закладів була ще недостатньо розвинена. У Російській імперії до середини ХІХ століття дошкільне виховання розумілось, як виховання сімейне. Воно не входило у систему народної освіти. Значний інтерес до дошкільного виховання спостерігається з другої половини ХІХ століття.
