Планування – підготовчий етап кожного управлінського циклу, тому йому відводять одне з важливих місць у системі управління школою.
Обґрунтований конкретний план — один з показників наукової організації і управління школою.
План повинен бути коротким, чітким і зрозумілим.
За формою планування може бути текстовим, графічним і змішаним (текстовим і графічним). У будь-якому випадку в школі повинно існувати календарне планування, тобто всі загальношкільні заходи повинні плануватися за чвертями, місяцями, тижнями, окремими числами. Кожна школа планує свою роботу, виходячи з місцевих умов і можливостей, але кожний план повинен бути педагогічно цілеспрямованим, передбачати систему заходів, спрямованих на виконання визначених завдань.
У практиці роботи кращих шкіл існують такі види планування:
¾ перспективний план роботи школи на 3-5 років;
¾ план навчально-виховної роботи школи (річний);
¾ графічний план організаційної, методичної і позакласної роботи (на чверть) (витяг з річного плану роботи школи);
¾ план-графік шкільного контролю (на чверть);
¾ план роботи громадських організацій.
Терміни планування визначаються його завданнями. Так, річний план передбачає терміни з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року, включаючи літню практику і підготовку школи до нового навчального року. Річний план складається у травні-червні, затверджується педрадою школи в кінці серпня. В процесі роботи вносяться окремі зміни в планування, але з відома педради школи.
Перспективний план розвитку школи передбачає напрями діяльності школи з урахуванням роботи районних органів влади. Його завдання - накреслити найважливіші орієнтири, головні віхи функціонування і розвитку школи на певний період.
У перспективному плані необхідно відобразити:
1. Зростання контингенту учнів за роками, кількість класів і
прогнозоване фінансування.
2. Потребу в учителях різної кваліфікації.
3. Перспективний графік підвищення кваліфікації учителів через різноманітні курси і семінари, а також основні теми, напрями досліджень з педагогіки, психології, над якими необхідно працювати вчителям.
4. Будівельно-ремонтні роботи, обладнання кабінетів, придбання наочних посібників, технічних засобів навчання, книг, спортивного інвентарю, господарчих матеріалів, шкільних меблів.
5. Фінансову, колективну діяльність.
Таким чином, перспективний план роботи школи забезпечує розподіл сил і засобів на тривалий період, надає системі підвищення кваліфікації учителів циклічний, закінчений характер, визначає спокійний ритм діяльності школи без зайвого напруження і дозволяє при цьому охопити всі найважливіші елементи роботи.
Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і колективній формах, які різняться між собою використовуваними прийомами, будучи однаково спрямованими на вдосконалення майстерності вчителя і педагогічного колективу загалом.
Індивідуальна форма методичної роботи у школі
Сутність цієї форми методичної роботи полягає у самостійній роботі педагога над підвищенням теоретичного рівня своїх знань, вдосконаленням методичної майстерності. Значною мірою вона залежить від загальних вимог до педагогічних кадрів керівництва навчального закладу, а також професійної відповідальності, професійних амбіцій вчителя. Тому ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст її охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розроблення окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних і методичних журналів, збірників та ін.
Організація самоосвіти передбачає її зв'язок з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми; індивідуальний характер самоосвіти як найгнучкішої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду; завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково-практичній конференції та ін.).
Молоді спеціалісти, які закінчили вищі педагогічні заклади освіти, упродовж першого року роботи за місцем працевлаштування проходять стажування, мета якого полягає в набутті практичних умінь і навичок педагогічної діяльності. Під час стажування вони користуються всіма правами працівника школи і виконують покладені на них обов'язки. Керівник навчального закладу призначає для молодого вчителя наставника з кращих учителів відповідного фаху. Наставник допомагає стажисту в плануванні навчально-виховної роботи, в розробленні поурочних планів та ін. Результати стажування розглядає наприкінці навчального року дирекція школи.
Немало вчителів, дбаючи про підвищення ефективності навчально-виховного процесу, створюють власні методичні системи. Для цього спершу опрацьовують навчальні програми, підручники та методичні посібники, визначають провідні ідеї, базові поняття та матеріал для практичного використання, окреслюють внутрі- та міжпредметні зв'язки, підбирають відомості, які їх ілюструють. Після встановлення обсягу і змісту навчального матеріалу визначають структуру навчального процесу, тривалість кожного етапу, типи уроків. Важливо, щоб діяльність учнів передбачала групову, індивідуальну та фронтальну роботу. Далі добирають методи і прийоми навчання.
. Основу методичної системи вчителя становить науково-методичний комплекс забезпечення навчальної дисципліни, до якого належать навчальна програма з предмета (з внесеними за необхідності корекціями); календарно-тематичне планування (із зазначенням типів уроків, вимог до знань і вмінь учнів, якщо про це йдеться в програмі, кількості годин на вивчення певної теми та розділу, змісту домашнього завдання); опорні схеми або опорні листки (якщо календарно-тематичне планування призначено для вчителя, то опорні листки вивішують у кабінеті для учнів) для кожної паралелі (профілю навчання), кожного класу.
Шляхи опанування навчальної теми залежать від провідних мотивів діяльності учнів, їхніх потенційних можливостей, ставлення до вчителя і предмета.
До комплексу можуть належати завдання для контролю знань (тексти самостійних, контрольних, залікових робіт, тестових завдань для тематичної атестації із зазначенням рівня кожного завдання). Вчитель може самостійно розробити зміст робіт для контролю навчальних досягнень учнів, а також використовувати дидактичні матеріали, рекомендовані Міністерством освіти і науки України.
Обов'язковим елементом є пакет наочного супроводження курсу (перелік таблиць, кіно-, відеофільмів, слайдів, компакт-дисків тощо), методичні рекомендації для учнів (алгоритми розв'язання задач, схеми аналізу творів, плани роботи з текстами, рекомендації щодо виконання самостійних робіт, зразки оформлення задач, різноманітні пам'ятки та ін.). Вони допомагають без додаткових пояснень вчителя виконувати завдання; набути певних навчальних навичок, уникнути зайвих помилок в оформленні роботи, приділити більше уваги змісту завдання.
Для цілеспрямованої підготовки до семінарів та практичних занять заздалегідь розробляють перелік питань навчально-довідкової літератури, освітніх сайтів в Інтернеті. Науково-методичне об'єднання ліцею складає перелік науково-методичної літератури для вчителя, що також допомагає йому розібратися в сучасному океані методичної літератури.
Науково-методичні комплекси сприяють професійному зростанню та вдосконаленню педагогічної майстерності вчителя, підвищенню ефективності навчально-виховної діяльності взагалі.
