Розробка проблеми цілей виховання, формування дитячого колективу, у вітчизняної педагогічної науці ініціювала пошук оптимальної моделі педагогічного колективу, його саморозвитку і саморуху. У. А. Сухомлинський зазначав, що педагогічний колектив кожної конкретної школи має свої особливості. Обмін досвідом повинен приводити немає копіювання роботи тій чи іншій школи, а для оцінювання ідей концепцій її діяльність. Педагогічний колектив вчителів є частиною громадського колективу, куди входить складовою учнівський колектив. За всього відповідність ознаками будь-якого колективу педагогічний колектив школи той час має і специфічні особливості. Головна відмінна риса педагогічного колективу полягає у специфіці професійної діяльності, приміром у навчанні й фізичному вихованні підростаючого покоління. Ефективність професійної діяльності педагогічного колективу визначається найвищим рівнем педагогічної культури його членів, характером міжособистісних відносин, розумінням колективної безпеки й індивідуальної відповідальності, ступенем організованості, співробітництва. Педагогічні, виховні за своєю сутністю, колективи навчальних закладів дають учням початкове уявлення про колективі дорослих, про систему взаємин у ньому, про діяльність. Ця обставина стимулює педагогічний колектив до самоорганізації, постійному самовдосконалення. Педагогічна діяльність колективу вчителів відбувається у тісній взаємодії зі колективом школярів. Рішення педагогічних завдань залежить від цього, якою мірою як і використовується виховний потенціал учнівського колективу. У категоріях науки управління і підходу педагогічний колектив є керуючої системою, а учнівський колектив - керованої. Суб'єкт –субъектние відносини, складаються в цьому загальношкільному колективі, найповніше характеризують сучасний стан школи, як виховної системи. Розкриваючи головну особливість педагогічного колективу, слід зазначити поліфункціональність учительській професії. Сучасний вчитель одночасно виконує функціїучителя-предметника, класного керівника, керівника гуртка чи студії, громадського діяча. Вирішуючи свої завдання, педагогічний колектив виходить поза межі школи.Педагогизация навколишньому соціальному середовища - формування педагогічної культури батьків й суспільства загалом - стає невід'ємною функцією педагогічного колективу. Багатьом вчителів характерна активна реалізація дослідницької функції у педагогічній діяльності. Учитель – дослідник сьогодні – це педагог, здатний вийти межі нормативної діяльності, тонко який ловитиме переваги та недоліки педагогічних нововведень, здатний сам освоювати, створювати й впроваджувати нові цінності й технології.
Інша особливість педагогічного колективу у його високого рівня самоврядності. Основні принципові питання життя та зовнішньоекономічної діяльності педагогічного колективу є обговорення різних рівнях управління. Підтвердження цього - діяльність ради школи, педагогічного ради, методичних комісій, громадських організацій. Делегування повноважень із вертикалі рядовим вчителям створює необхідні передумови на формування позитивного громадської думки колективі, розвитку самостійності ініціативи. Зазвичай, функціональних обов'язків членів педагогічного колективу, керівників чітко визначено, посадові інструкції обов'язкові до виконання, відпрацьовані форми контролю та самоконтролю. Однією з особливостей діяльності педагогічного колективу є колективний характер праці та колективна відповідальність за результати школи. Індивідуальні зусилля окремих вчителів, особливо у середній і старшої щаблях навчання, не принесуть бажаних успіхів, якщо де вони узгоджені з його діями інших педагогів, якщо ні єдності дій, вимог щодо організації режиму дня школи, щодо оцінки якості знань учнів. Єдність вчителів може виявлятися в ціннісних орієнтаціях, поглядах, переконаннях, але ці значить, проте, одноманітності в технології школи. Такі педагогічні цінності, як любов до дитини, бажання навчити його, повага до особистості, педагогічне творчість, оптимізм, загальна і також фахова культура, створюють ту базу, де грунтується єдність дій вчителів. До особливостей життєдіяльності педагогічного колективу слід зарахувати також відсутності тимчасових рамок виконання тих чи інших видів педагогічного праці. Це часто причина перевантаження вчителів, нестачі необхідного вільного часу для професійного зростання, в духовному збагаченні. Специфічною особливістю педагогічного колективу є його переважно жіночий склад, і що може не проводити характер взаємовідносин, що виникають у ньому. Жіночі колективи емоційніші, частіше піддаються зміні настроїв, більш конфліктні, ніж педагогічні колективи, яких у значній своїй частині представлені чоловіки. Однак потрібно мати у вигляді, що за своєю природі більш схильні до виховної діяльності, гнучкіші за державні у виборі прийомів та способів педагогічного впливу. Фемінізація педагогічних колективів - проблема нова. Вона тим паче загострилася останніми роками у зв'язку з значним відпливом чоловічої частини педагогічних колективів до інших сфери діяльності, переважно з причин матеріального характеру. Проблема шкільного життя актуалізується останніми роками також у з помітним збільшенням кількості сімей без батьків. Вочевидь, що будь-який брак чоловічого представництва у шкільництві може бути компенсований рахунок залученняродителей-отцов, членів виробничих колективів до виховній роботі в час.
Соціально-психологічний клімат у колективі — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.
У колективі соціально-психологічний клімат виконує консолідуючу (згуртування колективу, об'єднання зусиль для розв'язання навчально-виховних завдань); стимулюючу (реалізація емоційного потенціалу, життєвої енергії колективу); стабілізуючу (забезпечення стійкості внутріколективних відносин, створення передумови для успішної адаптації нових учасників); регулюючу (утвердження норм взаємин, етичного оцінювання поведінки індивідів) функції.
На соціально-психологічний клімат у педколективі впливають зміст праці та ступінь задоволеності людей нею; умови праці й побуту та задоволеність ними; міжособистісні стосунки; стиль керівництва, особистість керівника.
За змістом і спрямуванням соціально-психологічний клімат у колективі може відповідати одному з таких типів:
Сприятливий тип. Його характеризують: довіра, доброзичливість, чуйність, висока взаємовимогливість і ділова критика; вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, що стосуються колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати важливі для колективу рішення; поінформованість усіх про завдання колективу і стан їх виконання, можливість займати активну позицію у процесі ділового спілкування в колективі; наявність умов для активної професійної і творчої діяльності, самореалізації, самоствердження, саморозвитку кожного працівника; задоволення роботою (змістом, оплатою, організацією праці) та належністю саме до цього колективу; взаємодопомога членів колективу в критичних ситуаціях; прийняття індивідами на себе відповідальності за справи у колективі; уболівання за честь колективу, сприяння його розвитку.
Педагоги, об'єднані в колектив, де панує здоровий (сприятливий) соціально-психологічний клімат, не просто дотримуються моральних норм, а прагнуть до того, щоб у кожного учителя вони ставали внутрішніми переконаннями. У колективі, де розумно поєднано свободу діяльності з дисципліною, творчу активність з підпорядкуванням, можливі свідоме підпорядкування волі більшості, вільне прийняття її вимог. Тільки в атмосфері взаєморозуміння вчитель почувається впевнено, максимально використовує свій потенціал. Під впливом доброзичливої колективної взаємодії відбуваються глибокі якісні зміни в духовному світі вчителя, формуються правильне розуміння громадського обов'язку, об'єктивна самооцінка вчинків з позицій суспільно значущих інтересів.
Несприятливий тип. У колективах із таким кліматом домінують байдуже ставлення людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо.
Нейтральний тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін.
Зважаючи на складність педагогічних колективів, неоднорідність процесів, що відбуваються в ньому, керівники освітніх установ повинні знати психологічні особливості, соціальні позиції, ролі працівників, специфіку мотивації їхньої діяльності та поведінки, уміти діагностувати психологічні характеристики колективу, який очолюють, прогнозувати розвиток психологічного клімату в ньому тощо.
Показниками здорової соціально-психологічної атмосфери в педагогічному колективі є:
1. Згуртованість та організованість. Педагогічний колектив залежно від кількості учнів може налічувати 10— 150 і більше педагогів. Керівництво ним, особливо у великій школі (2500—3000 учнів), є складною справою. Адже успіх діяльності кожної школи забезпечує цілеспрямований колектив однодумців, у якому цінують індивідуальність, творчі здібності, характер, інтереси й уподобання кожного. Згуртувати педагогічний колектив означає не “вишикувати всіх”, обмежити свободу особистості, а забезпечити простір для максимальної реалізації творчого начала кожного, не руйнуючи методичної концепції навчального закладу.
2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування. Чим вища вона, тим ефективніше соціально-психологічна атмосфера в колективі впливає на досягнення педагогічних цілей.
Спілкування вчителя в педколективі відбувається на формальному і неформальному рівнях.
Офіційно організоване, формальне спілкування (педагогічні наради, методичні об'єднання, збори) здебільшого стосується виробничої сфери. Виникає воно за необхідності обміну думками щодо поточних і перспективних навчально-виховних ситуацій.
Формальні стосунки в педколективі обмежуються чітко визначеними функціональними ролями: директор — заступник директора з навчальної роботи — організатор позакласної і позашкільної виховної роботи — класний керівник — учитель-предметник. Вони зумовлюють у кожної із сторін певні сподівання стосовно співрозмовників, пов'язані з їх професійним статусом: компетентності, наукової та ділової кваліфікації, виконавчої дисципліни, моральної відповідальності, професійної етики.
Неформальне спілкування певною мірою залежить від професійного, хоча є відносно самостійним. Товариські стосунки, співробітництво і взаємодопомога формують у школі сприятливий для самореалізації розвитку особистості соціально-психологічний клімат. Недоброзичливість, що проявляється у конфліктах, унеможливлює реалізацію єдиної педагогічної лінії. Тому офіційна і неофіційна сфери спілкування в педколективі не можуть існувати відокремлено.
Єдність офіційного й неофіційного спілкування не абсолютна. Професійна діяльність учителя охоплює формальні елементи (дотримання правил, норм, інструкцій, застосування усталених прийомів) і неформальні (пошук нового, творчість, індивідуальність, імпровізація). Часто вони настільки пов'язані, що органічно переходять один в одний. Психологічними проявами формального спілкування є педантизм, традиційність, консерватизм, догматизм, що змушує діяти за інструкцією, породжує розгубленість у нестандартних ситуаціях. Організація діяльності, спілкування лише на неформальній основі може вносити невизначеність, розрізненість, непослідовність дій, ігнорування колективності в реалізації загальнозначущих педагогічних завдань. Тому надмірна схильність до одного принципу педагогічної діяльності може дезорганізувати роботу і взаємовідносини колективу школи.
3. Мажорний життєстверджуючий настрій у колективі. Він залежить від оптимістичного самопочуття, злагоди, успішної роботи, а також від зовнішніх умов (пригнічений чи життєрадісний колега, доброзичливе чи недружелюбне слово тощо). Чіткі орієнтири в діяльності школи, педколективу теж стабілізують самопочуття, налаштовують на діловий лад, захищають від емоційного перепаду. Завдяки справедливим універсальним вимогам керівництва настрій стає позитивним фактором працездатності, ініціативності, добрих стосунків між людьми.
4. Атмосфера колективної турботи в педагогічному колективі, взаємоповаги й підтримки, узгодженої взаємодії. Товариські ділові взаємовідносини залежать від оптимального співвідношення особистих і колективних інтересів. Спільна професійна діяльність формує єдність професійних інтересів, які неминуче мають певні відмінності. Тому зближення інтересів педагогів є важливим чинником формування здорової соціально-психологічної атмосфери в педколективі. На її створення впливають:
а) громадська думка — соціально вагоме, типове оцінне судження, що повторюється стосовно важливих і принципових для суспільства, певного колективу подій, форм діяльності. Вона формується усвідомлено, є спільно виробленим типовим оцінним судженням. Якщо людина за певних причин не поділяє громадської думки групи, можуть виникати конфлікти в колективі, у взаємовідносинах з керівництвом. У спілкуванні окремих людей між собою велике значення має загальна думка — оцінне судження про когось або про щось, сформоване стихійно, незалежно від думки кожного суб'єкта. За розбіжності думок контакти ускладнюються, спілкування може взагалі припинитися. І навпаки, якщо погляди людини не збігаються з громадською думкою, спілкування може тривати, оскільки вона не стосується особистих питань.
б) смаки — соціальні почуття, що характеризують здатність до розрізнення, розуміння й оцінювання явищ, людей, їх дій з позицій прекрасного й потворного. Виявляються вони в усіх видах діяльності й спілкування. Індивідуальні розбіжності в смаках можуть нівелюватися завдяки загальним умовам діяльності, виробленню загальної концепції виховання й навчання на основі єдиних професійних інтересів. Подоланню індивідуальних відмінностей у смаках людей сприяє спілкування. Але, наприклад, примітивні художні смаки людини навряд чи сприятимуть контактам з колегами, що мають розвинені смаки. Інтелігентна людина ніколи не дозволить собі возвеличувати власні смакові амбіції, різко викривати нерозвиненість чиїхось смаків, а за необхідності висловитися про смаки колеги зробить це тактовно, адже протиставлення смаків є джерелом конфліктів;
в) потяги — яскраво виражена прихильність людей одне до одного, спільної діяльності. Вони виникають на основі смаків, потреб та інтересів. Соціально вагомі потяги формуються під впливом розвинених смаків. Потяг сприяє встановленню контакту, інтенсивності спілкування. Духовний потяг до людини зумовлений інтересом до її особистості. Живити цей інтерес можуть її цікава біографія, оригінальні судження, ерудиція, високі моральні якості тощо. Тому потяг до кожної людини зумовлений якостями, які вирізняють її серед інших. Потяг завжди виявляється до того, що подобається, вписується в коло ідеалів, цілей людини. Найрезультативнішим є спілкування, коли взаємний потяг переростає в дружбу, яка накладає певні зобов'язання на людей, не передбачає двозначності, нещирості. Дружні взаємини повинні передбачати принциповість у формально-виробничих стосунках. Культура дружніх стосунків у педколективі має бути кращим доказом ідеалу дружби, до якого прагнуть діти;
г) прагнення — наполегливе бажання досягти мети або розв'язати завдання в процесі діяльності чи спілкування. Ґрунтується воно на інтересі до особистості, є фактором розвитку спілкування, стимулює спілкування, якщо основою його є однакові потреби, інтереси, смаки людей, які з часом оформлюються в колективну волю.
Соціально-психологічна атмосфера позитивно або негативно впливає на особистість. У педагогічному колективі, де співробітництво, підтримка й повага є нормою взаємин, учитель відчуває спорідненість із ним, радість від спільної праці. Якщо в колективі панують байдужість, формалізм, примус, він відчуває пригніченість, відчуженість.
Своєрідно на стосунки людей впливають чутки — офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми. Фігурують вони у судженнях, уявленнях людей і передаються завжди в емоційно забарвленій суб'єктивній інтерпретації. Джерелом цих повідомлень є дефіцит інформації, що й “живить” нездорові фантазії людей. Чутки формують нездоровий соціально-психологічний клімат, породжують нещирість у взаєминах людей.
