Неуспішність - невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (після вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).
Неуспішність є наслідком процесу відставання, взаємопов'язана з ним, у ній синтезовано окремі відставання.
Відставання - невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.
Основні причини неуспішності учнів:
1. Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що не дають змоги охарактеризувати істотні елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії.
2. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок.
3. Недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не дозволяють учневі виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.
Причини неуспішності поділяють на:
1) Внутрішні стосовно школяра
─ Недоліки біологічного розвитку:
а) дефекти органів чуття;
б) соматичне ослаблення;
в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання;
г) психологічні відхилення.
─ Недоліки психічного розвитку особистості:
а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості;
б) слабкий розвиток волі;
в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.
─ Недоліки вихованості особистості:
а) недоліки в розвитку моральних якостей;
б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, родини тощо;
в) недоліки важкого виховання.
2) Зовнішні стосовно школяра
─ Недоліки освіченості особистості:
а) прогалини в знаннях і спеціальних уміннях;
б) прогалини в навичках навчальної праці.
─ Недоліки досвіду впливу школи:
а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників тощо;
б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів тощо).
─ Недоліки впливу позашкільного середовища:
а) недоліки впливу родини;
б) недоліки впливу однолітків;
в) недоліки впливу культурно-виробничого оточення.
Учні з низькою мотивацією часто задовольняються тим, щоб просто позбутися тієї чи іншої роботи.
З’ясовуючи, як саме «запалити мотиваційний вогонь» у невмотивованих учнів, важливо правильно визначити, чому вони не намагаються досягти більшого. Є багато причин цього, серед яких найголовніші такі:
Недостатня зацікавленість Учень переконаний, що шкільна робота не є важливою і не має жодного відношення до його життя та інтересів.
Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.
Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.
Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.
Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня.
Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного.
Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія.
Низькі очікування. Низькі академічні очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху.
Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.
Профілактика неуспішності
З метою профілактики неуспішності на різних етапах уроку потрібно акцентувати увагу учнів на певних особливостях навчання.
У процесі контролю за підготовленістю учнів потрібно спеціально контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в учнів найбільше утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які учні допускають в усних відповідях, письмових роботах, виявити типові для класу й зосередити увагу на їх усуненні; контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні теми або розділу узагальнити, підвести підсумки засвоєння школярами основних понять, законів, правил, умінь і навичок, виявити причини відставання.
Під час викладу нового матеріалу необхідно перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладеного матеріалу; стимулювати запитання з боку учнів, коли є утруднення в засвоєнні навчального матеріалу; застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань; забезпечувати розмаїтість методів навчання, що дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал.
В ході самостійної роботи учнів на уроці потрібно підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш істотних, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту; включати в зміст самостійної роботи вправи з усунення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах; інструктувати про порядок виконання роботи; стимулювати запитання до вчителя, коли є утруднення в самостійній роботі. Потрібно вміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність; навчати вмінню планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль.
В ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, концентруючи увагу на найбільш істотних елементах програми, що викликають звичайно найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання – роботу над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій відсталими школярами. Погодити обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, не припускаючи перевантаження, особливо відсталих учнів.
Для вдосконалення навчально-виховного процесу рекомендується використовувати таку систему заходів:
1. Профілактика типових причин неуспішності, властивих для певних вікових груп:
а) у початкових класах зосередити зусилля на всебічному розвитку в учнів навичок навчально-пізнавальної діяльності й працездатності;
б) включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних рад, об’єднань питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.
2. Виявлення й облік специфічних для школи причин неуспішності у всіх класах, усунення й профілактика.
3. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, зі способами вивчення учнів, заходами попередження й подолання неуспішності, їх у навчанні.
4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо попередження неуспішності школярів і підвищення рівня їхньої вихованості, досягнення єдності у вихованні, встановлення міжпредметних зв’язків у навчанні, координація дій педагогів з учнями, активом, батьками і громадськістю за місцем мешкання дітей тощо.
6 Систематичне вивчення труднощів у роботі вчителів, усіляке поліпшення практики аналізу вчителями своєї діяльності та їхня наступна самоосвіта.
7. Включення в тематику педагогічних рад, засідань методичних об’єднань та інших заходів для вирішення проблем, над якими працюватиме школа найближчими роками, питань, пов’язаних із попередженням неуспішності учнів.
8. Постійний контроль над реалізацією системи заходів для попередження епізодичної й стійкої неуспішності; спеціальний контроль над роботою з найбільш «важкими» школярами, точний облік результатів цієї роботи.
9. Узагальнення передового досвіду роботи з попередження неуспішності та його широке обговорення.
2.2 Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки
Вище було описане акцентування уваги на різних аспектах навчальної діяльності, а тепер опишемо види допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:
ü у процесі контролю за підготовленістю учнів:
─ створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;
─ зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки;
─ пропозиція учнем зразкового плану відповіді;
─ дозвіл користуватися наочним приладдям, яке допомагає викладати суть явища;
─ стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;
ü під час викладу нового матеріалу:
─ застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;
─ залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;
─ залучення до висловлення пропозицій у проблемному навчанні, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем;
ü в ході самостійної роботи учнів на уроці:
─ поділ завдань на дози, етапи, вичленення в складних завданнях ряду простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;
─ нагадування прийому й способу виконання завдання;
─ вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;
─ посилання на правила і властивості, необхідні для вирішення завдань, вправ;
─ інструктування про раціональні шляхи виконання завдань, вимога до їхнього оформлення;
─ стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають.
─ більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення;
ü під час організації самостійної роботи:
─ вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи, вправ, а не механічне збільшення їх кількості;
─ більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;
─ попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток зі спрямовуючим планом дій.
Намагаючись підвищити рівень навчальних досягнень учнів, які не дуже, зацікавлені у навчанні, потрібно пам’ятати, що засоби впливу на них не завжди забезпечать очікувані результати.
