Дитячий колектив – це об'єднання дітей на основі спільної корисної діяльності (наприклад, навчання громадської діяльності, спорту, туризму).

Найважливіші ознаки, властиві будь-якому колективу — єдність мети, певна організація спільної діяльності — характерні також і для дитячого колективу і відрізняють його від дружної компанії. На відміну від колективу дорослих, дитячий колектив перебуває під керівництвом педагогів.

А.С. Макаренко виділяв стадії розвитку колективу в залежності від ступеня соціальної цінності його мети і завдань, змісту діяльності і стосунків, рівня дисципліни, організованості і міжособистісних стосунків.

Перша стадія у розвитку колективу характеризується тим, що об'єднавчим засобом слугує вимога педагога до учнів: "Вимога, висловлена в формі, яка не допускає заперечень".

Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік перейшли перший, другий, третій, четвертий активісти, коли навколо вас організується група хлопчиків і дівчаток, які усвідомлено хочуть дотримуватися дисципліни.

І, нарешті, третя стадія розвитку цієї вимоги, коли вимагає колектив. Це той результат, який нагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли він згуртувався в певному тоні і стилі, робота вихователя стає математично точною, організованою роботою", – писав А.С. Макаренко.

Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:

- організаторську (полягає в об’єднанні особистостей для виконання певних завдань);

- виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);

- стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо).

Місце дитини в колективі визначають різні фактори: мо­ральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан в сім'ї, товарись­кість; уміння встановлювати контакти. Дослідження, прове­дені Л. Уманським, виявили ці­каву закономірність: люди, які не користуються авторитетом, повагою в групі і які не пова­жають групові норми, пасивні в суспільних справах, конфлік­тують з колективом, схильні пе­ребільшувати свою гідність і своє місце в групі. Лідери ж ча­стіше скромної про себе дум­ки.

Тому важливо вивчати становище дитини в системі колектив­них відносин, щоб забезпечити сприятливе положення дитини в колективі, формувати її високі ціннісні орієнтації.

Дітям з високим позитивним статусом (лідери) в колективі слід надавати самостійність в організації і проведенні конкретних справ, доручати керівництво групами, гуртками, секціями, проводити з од­нолітками індивідуальні бесіди, спрямовані на коректування їх поведінки та інше. Але разом з тим слід пропонувати і справи, в яких ці школярі повинні бути виконавцями.

Саме цю групу школярів необхідно залучати до роботи, що потребує організаторських навичок, самостійності, висловлення своїх думок, оцінок. Для розвитку творчої активності, ініціативи цих дітей слід надавати їм певну допомогу.

Дітям групи «ізольованих» вихователі повинні допомогти пі­знати самих себе, виявити свої кращі риси, уміння. Це потребує глибокого вивчення індивідуальних особливостей школярів, орга­нізації їх успіху, розширення кола їх спілкування в первинному колективі, підбору доручень, які спонукали б дітей звертатися із запитаннями, проханнями до однокласників та ін.

Конфліктні стосунки можуть бути як між окремими школяра­ми, так і між малими групами, групами і окремими індивідами.