Позначення звуків мови на письмі
Систему знаків, що позначають звуки мови на письмі, вивчає графіка (від грец. grapho — пишу). Звуки мови на письмі позначаються буквами. Розташовані у прийнятій послідовності букви становлять алфавіт (від назв перших букв грецького алфавіту альфа і віта). Інші назви — азбука (від назв перших давніх слов'янських букв аз і буки та абетка (від сьогоднішніх назв букв а і бе).
В українському алфавіті 33 букви.
Знання алфавіту полегшує користування словниками.
Найчастіше звук позначається відповідною буквою (клас, чорний, два, мурований і т. д.). Проте повної відповідності між звуками і буквами немає. М'які приголосні звуки, крім [й], позначаються тими самими буквами, що й парні з ними тверді. М'якість приголосних позначається по-різному: буквами і, я, ю, є, м'яким знаком або й взагалі не позначається (перед іншим м'яким приголосним: пісня [піс'н'а].
Одна буква ноже позначати два звуки (щука [шчука], яма [йама]), один звук може позначатися двома або й трьома буквами [(дж)ерело] — джерело, [тін'] — тінь, [(дз')об] — дзьоб). М'який знак (ь) ніякого звука не позначає, а лише вказує на м'якість приголосного звука. Тому кількість звуків у вимовленому і кількість букв у записаному слові не завжди однакові. Трапляється, що кількість однакова, але відповідності між звуками і буквами немає (напр. щось (4 букви), [шчос'] (4 звуки), але буква щ позначає 2 звуки, а звук [с'] позначений двома буквами. Буква ї завжди позначає 2 звуки [йі], букви я, ю, є можуть позначати 2 звуки (як [йак], юшка [йушка], моє [мойе]) або вказувати на м'якість приголосного: подяка [под'ака], любити [л'убити], синє [син'е].
Отже, для позначення 6 голосних звуків вживається 10 букв: а, о, у, і, й, е, ї, є, ю, я, а для позначення 32 приголосних — 27 букв (усі, крім а, о, у, і, й, е).
Мовою люди користуються у процесі мовлення, яке може бути усним або писемним. Первинною була усна форма мовлення. Набагато пізніше люди оволоділи письмом.
Будь-яке усне висловлювання складається зі звуків. Кожній мові властивий певний набір звуків, поєднання яких утворює слова і форми слів.
Слова відрізняються одне від одного кількістю звуків (напр., оса і крокодил), їхнім характером (сум — і шум, сом, суд) чи розташуванням (село — осел, круча — курча — ручка). Окремо взятий звук нічого не означає.
Наука, що вивчає звуковий склад мови, називається фонетикою (від грец. phoneticos — звуковий, голосовий).
