Лексикографія (гр. lexikos—пов'язаний iз словом. grapho — пишу) — розділ мовознавства, предметом якого є теорія і практика укладання словників різних типів.
Словник – упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих.
Словник являє собою системно упорядкований склад усуспільнених лінгвістичних форм, укладених за мовленнєвою практикою даної мовної спільноти і прокоментованих автором так, що кваліфікований читач розуміє значення... кожної окремої форми, а також одержує інформацію про суттєві факти, пов'язані з її функціонуванням у відповідній спільноті.
Принципи розташування словникових одиниць і характер інформації про них безпосередньо зумовлюються типом і призначенням відповідної лексикографічної праці. У словнику може тлумачитись значення описуваних одиниць, з'ясовуватись їх походження, наводитись інформація про правильність написання або вимови, подаватись переклад на іншу мову, висвітлюватись енциклопедична інформація про позначувані словами предмети, явища, наукові поняття тощо.
Словникам належить важлива роль у розвитку національної духовної культури як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.
Першим українським словником став «Лексисъ съ толкованіемъ словенськихъ словъ просто» невідомого автора. Словник не датований, але дослідники переконливо довели, що укладався він до виходу з друку «Лексиса» Л. Зизанія, тобто до 1596 р
1596 р. у Вільні вийшов друком перший український словник «Лексис сирьчь» реченія, въкратъць събран/ъ/ны н из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолъкованы»
Заслуговує на увагу, насамперед «Краткий малороссийский словарь» при «Грамматике малороссийского наречия» О. Павловського, виданій у Петербурзі в 1818 р. Лексико-фразеологічний матеріал у цьому словнику поділено на три частини:
а) прості слова — загальновживана іменникова, прикметникова, дієслівна, прислівникова лексика і службові слова, наприклад: абы — только бы, балабухи — галушки с чесноком;
б) слова, належні до натуральної історії,— лексико-семантичні групи, що охоплюють назви рослин, тварин, речовин і матеріалів, наприклад: акгрусъ — крыжовник;
в) імена, що даються під час хрещення, наприклад: Андрій, Андрійко, Андрусь — Андрей, Ївга — Евгения, Олексій, Олекса, Лесько — Алексей
Словарь малороссийского наречия» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855), опублікований тільки до літери З, «Словарь малороссийских идиомов» М. Закревського (1861), який вважають першою спробою тлумачного словника, «Опыт южнорусского словаря» К . Шейковського (1861, видано перший випуск 1-го тому, літери А — Б), «Словниця української (або югової-руської) мови» (1873, друге вид. 1882) Ф. Піскунова. Російсько-українські словники були представлені працями М . Левченка «Опыт русско-украинского словаря» (1874), М. Уманця та А. Спілки (псевдонім М. Комарова та осіб, що допомагали в роботі над словником) «Словарь російсько-український» в чотирьох томах (1893—1898), Є. Тимченка «Русско-малороссийский словарь» (1897— 1899).ісля російсько-українських словників, виданих Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні в 1937 і 1948 рр., було укладено й видано новий тритомний «Російсько-український словник» (1968), що містить 120 тис. реєстрових російських слів, а також багатий український лексичний матеріа
