Іспанський філософ і публіцист, представник філософії життя і філософії антропології. Справжню реальність, що дає сенс людському буттю, вбачав у історії, витлумачуючи їх у дусі екзистенціалізму як досвід безпосереднього переживання. Один з головних представників концепції "масового суспільства", масової культури ("Повстання мас", 1929-30) і теорії еліти. У естетиці виступив як теоретик модернізму ("Дегуманізація мистецтва", 1925). Захищав ліберально-демократичні цінності. Філософський інтерес Ортеги — будівництво мосту між історичним життям і сучасним її облаштуванням. Матеріалом при цьому є культура, а інструментом - знання. Важливо тільки щоб молода людина розуміла дух свого часу. Небезпечно лише голе заперечення, небезпечно невігластво, яким відхиляється колишня культура і мораль, яка проголошує вседозволеність, яка затверджує моральний нігілізм та насильство. Ортега активно виступає із республіканської політичною програмою, стає депутатом парламенту, обстоюючи ці ідеї.
Праця «Що таке філософія»
Отже, філософія, на думку Ортеги, виступає головним засобом осмислення людиною світу і свого зв'язку зі світом. Високо оцінюючи значення професійної філософії, він все-таки вважав, що філософську діяльність здійснює кожний, але необхідно робити це свідомо і грамотно.
Специфікою філософського знання про світ, за Ортегою, є дотримання дуже важливого правила: звернення до світу в усій його відкритості, оголеності. Тобто, людина має пробитися крізь ті нашарування смислів, які суспільство наклало на те чи інше явище світу, і, зробивши цю тяжку роботу, "зустрітися" з ним (світом) у його первісності й самостійно його осмислити. А оскільки життя людини в її оригінальності здійснюється в стані одинокості, то і справжня філософська діяльність також передбачає стан одинокості.
Одним із важливих аспектів природи філософського знання є поняття істини. Традиційно проблема істини філософії розглядалася як дилема: "істина – помилка". Ортега звертає увагу на те, що зовсім не враховується такий важливий аспект цієї проблеми, як питання істинності, правдивості самого філософа. Правдивість Ортега розумів як "турботу про істину", гаряче бажання досягти стану безсумнівності, достовірності. Він вважав, що історія філософії завжди досліджувалася лише з погляду істинності або помилковості її вчень, а бажано було б створити історію філософії з погляду оцінки більшої чи меншої філософської істинності, правдивості самих філософів.
Оригінальністю відзначається тлумачення Ортегою історико-філософського процесу. Він вважав, що за будь-яким філософським вченням стоїть біографія його автора, яка нерозривно пов'язана з певним історичним періодом. Звідси, історико-філософський процес – це не абстрактно існуюча сума ідей. Історія філософії наповнена людьми з їхніми пошуками істин, їхніми сумнівами, це їхній безперервний і необхідний діалог з сучасною людиною. Людина – це буття, яке потребує абсолютної істини. У цьому проявляється належність Ортеги-і-Гассета до екзистенціального напрямку філософів
Ортега вважав, що сучасна філософія тісно пов'язана з класичною філософією, але одночасно говорив про зародження нової європейської концепції. Свої погляди на предмет і завдання філософії він виражав через критику основних філософських поглядів Лейбніца, Галілея і, особливо, Декарта. Філософську позицію, що проголошує автономність і незалежність діяльності людини як від її тілесної субстанції, так і від навколишнього світу, Ортега називав "ідеалізмом" і вважав його подолання завданням свого часу, своєї філософії.
Він критикував ідеалізм за те, що предметом філософського аналізу для нього стали "ідеї мого Я", тоді як "речі, світ, саме моє тіло були лише ідеями речей, уявленням світу, фантазією про моє тіло". Реальний світ зникав з такої філософії. "Починаючи з Декарта, західна людина залишилась без світу. Тому завданням сучасної філософії, за Ортегою, є випустити людину в реальний світ, "знову віддати людині навколишній світ".
14.
