Роздвоєння, смерть є всезагальним законом всієї нашої дійсності, всього, що існує в часі. Головний інтерес всієї філософії Августина обертається навколо цього основного питання: як спастись від смерті, як подолати цю дурну подвоєність нашої людської природи? Перед Августином стоїть ідеал цілісної особистості, яка перебуває в стані спокою і миру. Але ідеальна, цілісна особистість є мислимою лише в ідеальному суспільстві, в ідеальному всесвіті, позбавленому самого часу, у світі, в якому все перебуває в єдності і цілісності, в стані внутрішнього миру, спокою і рівноваги. Щоправда такого всесвіту в нашому досвіді ми не знаходимо, цей ідеал абсолютно трансцендентний нашій земній дійсності, де панує ворожнеча, це – предмет надії. Якщо дурна подвоєність нашої природи, смерть і зло є негативним постулатом філософії Августина, то всесвіт, як єдність загального спокою – його позитивний ідеал. Те, чого він хоче, не є лише внутрішнім благом особистості: він цілковито усвідомлює, що людина одними своїми силами спастись не може, і тому саме питання про спасіння особистості є для нього перш за все питанням про об’єктивне начало спасіння. Як гріх не є властивістю лише особистою, індивідуальною, але загальною і родовою, так само і діяльність цього об’єктивного начала спасіння повинна втілюватися в людстві, як родовій єдності, у всесвітній соціальній організації. Таким чином, питання про спасіння особистості є для нього разом з тим питанням соціальним і космічним.
3. Аналіз першоджерела (
