Білет 1
1. Насамперед, кажучи про те, що таке поліфонічний роман, я можу сказати те,що це роман, в якому відображено багато сюжетних ліній. Поліфонія означає багато музичність, багатоплановість, багато повторюваність. В романі поліфонія відображається в соціальному романі ( це такий роман, де багато ліній життя. Наприклад, життя лихварки, Мармеладова, Соні, Катерини Іванівни і самого Родіона); психологічний роман ( роман, який показує життя людей з психічного стану: переживання головного героя та інших); кримінальний роман ( роман, в якому йдеться про кримінальні події: сам роман був написаний на основі кримінальної статті в газеті) і філософський роман ( створення тої самої непереможної ідеї ).
2. За своїм жанром «Старий і море» є повістю притчею і носить суто філософський характер. Повість притча - це такий твір, який розповідає про життя святих людей і здебільшого має лише одну сюжетну лінію. «Старий і море» - повість, що має ярко виражений притчовий характер. Як відомо, притча – це повчальна історія, призначення якої донести до читачів життєві істини. Робота над повістю-притчею «Старий і море»» стала своєрідним підсумком духовних і моральних шукань автора. Історія головного героя твору піднесена до рівня міфу про людину – переможену фізично, але непереможну морально. Як підтвердження того, що дана повість має риси притчі, є її близькість з релігією. Старий Сантьяго, як видно з його міркувань, є досить релігійною людиною. Його цікавлять питання сенсу життя, добра і зла, доброчесності та гріха. Герой говорить: «Безглуздо втрачати надію. Безглуздо й, мабуть, гріх». Коли старий повернувся з моря без здобичі, лише зі скелетом риби, він смиренно пішов до своєї хатини. Не було ні злості, ні нарікань. Він не вважав себе переможеним, просто так сталося Ідея повісті «Старий і море» схожа на ідеї біблійних притч. «Людину можна знищити, але не можна перемогти». Життєве кредо Хемінгуея – це «Людину можна знищити, але не можна перемогти». І справді. Чоловік, втративши дружину, не мавши родини, шукає розради в маленькому хлопчику, який хоче навчитися усьому в старигана. Старий в притчі хоч і програє силам природи – морю, але він не здається
Білет 2
1. Головний герой роману Родіон Раскольников – студент, який покинув навчання, оминає хазяйку старої халупи, аби не платити квартплату, який живе в злиднях. Вбив стару лихварку через гроші. Його дуже довго мучило сумління за заподіяний гріх. Його теорією було ««...Чи воша я, як всі, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу? Чи насмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю?..». Він вважав, що люди діляться на дві категорії: ті, які бояться владу, і ті, які начеб то заради народу можуть вбити людей, які накопичували гроші, через бідність інших. Так ось Раскольников вирішив, що він відноситься саме до тих, хто не тремтить перед владою і має право знищувати людей-кредитників. Мені жаль головного героя. Я вважаю, що ніяка ідея не коштує того, щоб за неї вбивати, нехай навіть і дуже важлива. Хотілося б знайти компроміс і вирішити проблеми, ідеї, питання без жертв.
2. Ернест Хемінгуей в своїй повісті притчі «Старий і море» має таку провідну тему, як «непереможність людського духу». ЇЇ дуже добре можна побачити в момент, коли герой переживає найтяжчі часи. Насамперед це в перших рядках твору, коли він 84 дні виходив на риболовлю і жодного разу не піймав рибини. В цей момент, він не зломив власного духа, він хотів брати від життя якнайбільше, жити на повні груди. Тому він вирішив, що немає для нього нічого неможливого. Так він проявив незламність свого духу в перший раз. На 85 день таки він піймав добичу. Так, йому було тяжко, він через спину тягнув ті сітки, які йому різали руки та спину. Але він не зламався. Він майже виловив ту рибу, але акула забрала здобич. Ось наглядний приклад, коли старий вдруге показав свою духовну силу. І в третій раз, коли він не злякався тої самої акули, яка пливла на кров його здобичі, він вміло її вбив. Цим він також показав, який хоробрий, сильний духом і, що він все може, вогонь ще не згас.
Білет 3
- Образ Петербурга є одним з найбільш важливих в романі. Перш за все це місце дії, на тлі якого розгортаються події. У той же час образ столичного міста має деяку філософську перспективу. У романі ставиться питання про вплив “середовища” на людину, в даному випадку про вплив Петербурга на Раскольникова і на появу його теорії. Не випадково Раскольников замислюється про фонтани, коли йде на вбивство. Фонтани дають цілющу, що очищає вологу, якої бракує в задушливому місті. Можливо, Раскольников сподівається, що його вбивство стане таким рятівним фонтаном для нього самого та його родини. Мотив води, однак, приймає зловісний характер: у річці намагається втопитися п’яна жінка. З урбаністичним пейзажем в роман входять картини убогості, пияцтва, лих нижчих верств суспільства. Автор порушує проблеми, актуальні для сучасного йому Петербурга, і дає їм інше освітлення, відмінне від офіційного, традиційного, за допомогою теорії Раскольникова. Найбільш важливими проблемами обтяжена сім’я Мармеладова. У цьому “Злочин і кара” перегукується з віршем Н. А. Некрасова “Ранок”: ті ж проблеми пияцтва, проституції, дуелей, економічного розшарування міських жителів, мотив самогубств.
- Грегор Замза – роботяща людина, забезпечує родину усім необхідним. Але одного разу він перевтілюється в комаху і розуміє, що власне нікому не потрібен у такому жалюгідному стані. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї одвертаються найближчі - батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору, безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинно загинути. Цікаво, що ніхто з численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному становищі - перетворену на бридку потворну комаху. Грегор настільки звик допомагати жити батькам, що навіть не помічає такого відношення до самого себе, як до раба, який тільки і приносить в дім заробіток. Він навіть не протестує проти такого стану. Я вважаю, що йому набридло завжди потирати батьковим забаганкам, йому набридло таке ставлення до самого себе, він просто здався.
Білет 4
- Двійниками Раскольнікова в романі Федора Достоєвського є Лужин та Свідригайлов. Вони злочинці, а злочин – це їх внутрішнє єство. Теорія самого Раскольнікова звучить як: «Чи твар я тремтяча, чи право маю?» Його двійника придержуються такої ж теорії, але Родіон не такий. Свидригайлов та Лужин поставили себе поза мораллю, у них немає совісті, і, на відміну від Раскольникова, вони не розуміють, що їх дії й учинки аморальні. Як моральний цинік, Свідригайлов - дзеркальне відбиття ідейного циніка Раскольникова. Уседозволеність Свидригайлова стає страшна і зрештою й Раскольникову. Свидригайлов страшний і самому собі. Лужин досить високої думки про себе. Марнославство й самозакоханість розвинені в ньому до хворобливості. Головну життєву цінність для Лужина представляють гроші, добуті «усякими засобами», тому що завдяки грошам він може зрівнятися з людьми, що займають більше високе положення в суспільстві. Вони обидва, згідно теорії Раскольнікова : «людей можна різати» заради власної вигоди.
- Драма Макса Фріша «Санта Крус» є своєрідним жанровим утворенням, у якому поєднуються елементи драми для читання, драми – притчі, драми – абсурду, парадоксу, параболи, фарсу та романсу. На думку, Ю. Архипова, п’єса, як і романс, "створює настрій, застосовуючи банальні, стерті слова та ситуації, не відкидає ні гітарної романтики, ні наївної красивості". У п’єсі романтиком є Пелегрін, який протистоїть раціональному, похмурому світові Ротмістра. Із Пелегріном (в імені якого відчитується алюзія на пілігрима) пов’язана романтика пригод, вільного життя й кохання. Цим образом автор утверджує риси романсу, що знаходимо вже на самому початку п’єси, де Пелегрін під акомпанемент гітари згадує про своє кохання.
Білет 5
- Читаючи роман Федора Достоєвського, я зрозуміла, що вчинений ним злочин є спробою зруйнувати таке ставлення до людей. Родіону набридло жити в бідності, ще й з університету вигнали; йому набридло, що одним все, а інші мають страждати. Він не може змиритися з цим, і тому, вирішує піти на злочин. Злочин – для нього згодом обертається у страх, що його можуть розкусити, і він вирішує прикинутися хворим. Йому це вдалося, але його все ж таки розкусили і посадили в тюрму.
- Отже, в душі Жюльєна Сореля відбувається битва «природи» і «цивілізації». Герой бачить свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб, стримуючи власний темперамент і ставлячись до суспільства з презирством, поводиться за його законами. Своїм учителем у цьому мистецтві брехати собі він називає мольєрівського Тартюфа. Жульєн вираховує кожен крок і створює цілу програму завоювання світу, хоча на перших етапах «природна людина», що живе в ньому, сплутує йому карти. Поступово він навчається добре контролювати власні інстинкт, і на той період припадають його найбільші успіхи.
