1. Загальний план будови нервової системи людини
За розташуванням нервова система поділяється на центральну (ЦНС) і периферичну. До центральної нервової системи відноситься головний та спинний мозок, до периферичної нервової системи відносяться 31 спинно мозкових нервів, та 12 черепно мозкових нервів.
За функціями нервова система поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів.
Вегетативна нервова система регулює процеси обміну і роботу усіх внутрішніх органів серця, нирок, легень, залоз внутрішньої секреції.
Соматична нервова система підпорядковується вищим корковим нервовим системам, а тому більш ніж ні ж інші нервові системи контролюється свідомістю.
Основна функція нервової системи полягає у встановленні оптимальних взаємовідносин між окремими частинами організму і забезпеченні індивідуального пристосування до навколишнього середовища. Нервова система утворена з нервової тканини що складається з нервових клітин-нейронів, та нейроглій.
Нейрони – це спеціалізована нервова клітина що є основою структурою і функціональною одиницею нервової системи.
Основними функціями нейронів є сприймання подразнень, їхня обробка, передача інформації та формування відповідної реакції.За формами нейрони поділяються:1. уніполярні з одним відростком
2. біполярні з двома відростками
3. мультиполярні з багатьма відростками
За функціями нейрони поділяються на чутливі, рухові та вставні.
Синапс- це спеціалізований утвір який забезпечує перехід збудження від одного нейрона на інший. В середньому один аксон має 2000 синаптичних закінчень.
Медіатор – біологічна активна речовина що виділяється нервовими закінченнями і є посередником у процесі синаптичної передачі, вони поділяються на збуджуючі, та гальмівними ..
Нерви – це скупчення відростків нервових клітин (дендритів і аксонів) вкритих спільною оболонкою, більшість нервових оболонок є змішаними і вкриті мієліновими оболонками що ізолюють їх від навколишніх клітин.
2. Нейронні механізми пам’яті
Пам’ять – це сукупність процесів фіксації, збереження і відтворення інформації, яка отримується організмом на протязі його життя.
Процес запам'ятовування пов'язаний зі специфічним обробленням сенсорної інформації, що надходить у ЦНС, унаслідок чого виникає можливість зберігати інформацію про минулі події і в майбутньому застосовувати її для формування поведінкових реакцій. Комплекс структурно-функціональних змін у ЦНС, що формується в процесі навчання (запам'ятовування), отримав назву енграм.
Посутньо процес запам'ятовування пов'язаний із двома основними механізмами: а) зміною характеру проведення нервового імпульсу через синапси нервових ланцюгів, унаслідок чого зв'язок нейронів стає стійкішим, формується новий шлях; б) перебудовою, що відбувається в самих нейронах. Для розвитку цих змін необхідними умовами вважають повторення і підключення "допоміжних" структур мозку.
Перетворення короткострокової пам'яті в довгострокову (консолідація пам'яті) в загальному вигляді зумовлено настанням стійких змін синаптичної провідності як результат повторного збудження нервових клітин.
Короткотривала пам'ять грунтується на іонних і метаболічних зрушеннях у всьому ланцюжку нейронів, задіяних в обробленні сенсорного стимулу, що надійшов. у процесах короткочасної пам’яті беруть участь лобові і тім’яні ділянки кори. Причому, у лобовій корі відбувається внутрішньо коркова реверберація, а для тім’яної характерна таламокортикальна реверберація. Отже початкова інформація короткочасно зберігається у нервовій системі у вигляді динамічних енграм.
В основі довготривалої пам’яті лежать структурні зміни у нейронах, так звані структурні енграми. Характерна риса довгострокової пам'яті - наявність структурних перебудов, які приводять до функціональних змін. Вони ґрунтуються на активації біосинтезу нових білкових молекул, нейропептидів, зміні синапсів і навіть утворенні нових. У такому разі відбуваються процеси, що сприяють консолідації єн грам, тобто запам'ятовуванню.
3. У чому суть концепції психосоматичної єдності?
Психосоматичне єдність - теорія, згідно якої людина є цілісною особистістю, і, хоча тіло, душа і дух можуть бути корисними позначеннями, особистість повинна розглядатися як цілісне єдність.
Таким чином, психосоматична єдність організму являє собою систему с багатогранним характером взаємозв’язків психічної та психосоматичної сфер. Припускається, що одні види зв’язків філогенетично більш древні, а інші сформувались на більш пізніх етапах єволюції. Одні звязки забезпечують швидкий та точний характер взаємодії, інші – більш загальний та довготривалий.
