1. Енгра́ма (грец. έν — перебування в якому-небудь стані або дії + грец. Γράμμα) — термін, введений в обіг німецьким зоологом і біологом Річардом Симоном на початку XX століття. У теорії мнемізма енграма — це фізична звичка чи слід пам'яті на протоплазмі організму, залишений повторним впливом подразника.
Стимули або подразники залишають чіткі сліди (енграми) на протоплазмі тварини або рослини. Коли дія цього подразника регулярно повторюється, це створює звичку, яка залишається в протоплазмі після припинення дії подразника.
Гіпотетичний слід пам'яті. За змістом розрізняють два види енграм: образи (відображення статичної структури об'єкта) і моделі дій (програми).
По ієрархічних рівнях складності розрізняють первинні енграми, асоціації енграм (дві взаємопов'язані енграми) і асоціативні мережі енграм.
Процес переходу ефективності синаптичної передачі від
тимчасової до постійної власне і є суттю процесу консолідації
пам’ятного сліду, коли тимчасова форма зберігання інформації в
короткочасній пам’яті переходить до постійної форми
зберігання інформації в довготривалій пам’яті
2
Істотна відмінність функції симпатичного відділу вегетативної нервової системи від парасимпатичного відділу
Вегетативна нервова система (ВНС) координує і регулює діяльність внутрішніх органів, обмін речовин, гомеостаз. ВНС складається з симпатичного і парасимпатичного відділів. Обидва відділу іннервують більшість внутрішніх органів і часто надають протилежну дію. Центри ВНС розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку. У рефлекторної дузі вегетативної частини нервової системи імпульс від центру передається по двох нейронам. Отже, проста вегетативна рефлекторна дуга представлена трьома нейронами. Перша ланка рефлекторної дуги – це чутливий нейрон, рецептор якого бере початок в органах і тканинах. Друга ланка рефлекторної дуги несе імпульси з спинного або головного мозку до робочого органу. Цей шлях вегетативної рефлекторної дуги представлений двома нейронами. Перший з цих нейронів розташовується у вегетативних ядрах нервової системи. Другий нейрон – це руховий нейрон, тіло якого лежить в периферичних вузлах вегетативної нервової. Відростки цього нейрона направляються до органів і тканин у складі органних вегетативних або змішаних нервів. Закінчуються третій нейрони на гладких м’язах, залозах і в інших тканинах. Симпатичні ядра знаходяться в бічних рогах спинного мозку на рівні всіх грудних і трьох верхніх поперекових сегментів. Ядра парасимпатичної нервової системи розташовані в середньому, довгастому мозку і в крижовому відділі спинного мозку. Передача нервових імпульсів відбувається в синапсах, де медіаторами симпатичної системи служать, найчастіше, адреналін і ацетилхолін, а парасимпатичної системи – ацетилхолін. Більшість органів иннервируется як симпатичними, так і парасимпатичними волокнами. Однак кровоносні судини, потові залози і мозковий шар наднирників иннервируется тільки симпатичними нервами. Парасимпатические нервові імпульси послаблюють серцеву діяльність, розширюють кровоносні судини, знижують тиск, знижують рівень глюкози в крові. Симпатична нервова система прискорює і підсилює роботу серця, підвищує кров’яний тиск, звужує судини, гальмує роботу травної системи. Вегетативна нервова система не має власних чутливих шляхів. Вони є загальними для соматичної і вегетативної нервової систем. Важливе значення в регуляції діяльності внутрішніх органів має блукаючий нерв, що відходить від довгастого мозку і забезпечує парасимпатичну іннервацію органів шиї, грудної та черевної порожнин. Імпульси, що йдуть по цьому нерву, уповільнюють роботу серця, розширюють кровоносні судини, посилюють секрецію травних залоз.
3.чиказька сімка
Спостереження психотерапевтів вказували на тісний взаємозв'язок ряду тілесних захворювань, серед яких і перераховані, з психічним станом і душевними розладами пацієнтів. Іншими словами, на психосоматичну природу цих захворювань. Зокрема, видатний американський психотерапевт і психоаналітик угорського походження, що став одним з батьків-засновників психосоматичного напрямку, Франц Александер вивів групу психосоматичних захворювань, яку нині вважають класичною.
За версією Александера до неї увійшли:
1) Виразка шлунка і дванадцятипалої кишки
2) Виразковий коліт
3) Нейродерміт
4) Бронхіальна астма
5) Артеріальна гіпертензія
6) Гіперфункція щитовидної залози
7) Ревматоїдний артрит
Александер з 30-х років працював в університеті Чикаго, так що за цією групою в наслідок закріпилася назва «чиказької сімки», або «святий сімки».
Зазначимо, що в різних редакціях сімки часто виявляється також ішемічна хвороба серця.
