1. Особливості функціонування передніх (лобових) відділів кори головного мозку.
Лобно ДОЛЯ.Лобная частка займає передні відділи півкуль. Від тім'яної частки вона відокремлюється центральної борозною, від скроневої - бічний борозною. У лобовій частці є чотири звивини: одна вертикальна - прецентральная і три горизонтальні - верхня, середня і нижня лобові звивини. Звивини відокремлені один від одного борознами. На нижній поверхні лобових часток розрізняють пряму і орбітальну звивини. Пряма звивина залягає між внутрішнім краєм півкулі, нюхової борозною і зовнішнім краєм півкулі. У глибині нюхової борозни лежать нюхова цибулина і нюховий тракт. Функція лобових часток пов'язана з організацією довільних рухів, рухових механізмів мови, регуляцією складних форм поведінки, процесів мислення. У звивинах лобової частки сконцентровано кілька функціонально важливих центрів. Передня центральна звивина є "представництвом" первинної рухової зони зі строго певною проекцією ділянок тіла. Обличчя "розташоване" в нижній третині звивини, рука - в середній третині, нога - у верхній третині. Тулуб представлено в задніх відділах верхньої лобової звивини. Таким чином, людина спроецирован в передній центральній звивині догори ногами і вниз головою. Передня центральна звивина разом з прилеглими задніми відділами лобових звивин виконує дуже важливу у функціональному відношенні роль. Вона є центром довільних рухів. У задніх відділах верхньої лобової звивини розташовується також екстрапірамідний центр кори, тісно пов'язаний анатомічно і функціонально з утвореннями так званої екстрапірамідної системи. Екстрапірамідна система - рухова система, яка допомагає здійсненню довільного руху. Це система "забезпечення" довільних рухів. У задньому відділі середньої лобової звивини знаходиться лобовий окоруховий центр, що здійснює контроль за співдружніх, одночасним поворотом голови і очей. У задньому відділі нижньої лобової звивини розташований моторний центр мовлення (центр Брока). Лобний відділ кори великих півкуль бере також активну участь у формуванні мислення, організації цілеспрямованої діяльності, перспективному плануванні.
2.Особливості поведінки людини пов'язані з вегетативною нервовою системою.
Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.
Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин),серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.
Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.
Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи.
Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.
3.функціональні психосоматичні синдроми
У найбільш поширеною трактуванні для психосоматичних розладів характерним є визнання значущості психологічних факторів як у виникненні, так і в обуславліваніе ними посилення або послаблення соматичного (фізичного) страждання. Таким чином, критерієм віднесення наявного специфічного фізичного захворювання або страждання до психосоматичних є наявність психологічно значимих подразників з навколишнього середовища, які у часі пов'язані з виникненням або загостренням даного фізичного порушення.
Психосоматичні функціональні синдроми - виникають частіше при неврозах. Такі "соматизовані" форми неврозів іноді називають "неврозами органів"
1. Конверсійні симптоми - символічне вираження невротичного (психологічного) конфлікту. Їх прикладами є істеричні паралічі, психогенна сліпота чи глухота, блювота, больові відчуття. Всі вони - первинні психічні феномени без тканинного участі організму. Тіло тут служить як би сценою символічного вираження суперечливих почуттів хворого, які пригнічені і витіснені в несвідоме
2. Органічні психосоматичні хвороби (психосоматозів) - в їх основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов'язана з морфологічно встановлюваними патологічними змінами в органах. Відповідна спадкова схильність може впливати на вибір органу. Перші прояви психосоматозів виникають в будь-якому віці, але частіше вони починають фіксуватися вже в ранній юності в осіб з виразними і постійними певними особистісними характеристиками. Після маніфестації захворювання зазвичай набуває хронічне або рецидивуючий перебіг, і вирішальним провокуючим фактором виникнення чергових загострень є для хворого психічний стрес.
Історично до цієї групи відносяться сім класичних психосоматичних захворювань: есенціальна гіпертонія, бронхіальна астма, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки і шлунка, неспецифічний виразковий коліт, нейродерміт, ревматоїдний артрит і гіпертиреоїдному синдром
3. Психосоматичні розлади, пов'язані з особливостями емоційно-особистісного реагування і поведінки, - схильність до травм та іншим видам саморуйнується поведінки (алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління, переїдання з ожирінням і інші). Ці розлади обумовлені певним ставленням, що випливають з особливостей особистості та її переживань, що призводить до поведінки, результатом якого є порушення здоров'я. Наприклад, схильність до травм характерна для особистостей з властивостями, які протилежні точності, ретельності. Підвищене споживання їжі може розумітися як індикатор престижу, соціальної позиції або заміною, компенсацією невдоволення.
