1. Сутність психофізичного паралелізму.
Суть психофізіологічного паралелізму полягає в утвердженні неможливості причинного взаємодії між психічними і фізіологічними процесами: вони протікають паралельно і незалежно один від інших. Те, що відбувається у свідомості відповідає, але не залежить від того, що відбувається в мозковій речовині, і навпаки. На таких позиціях стояла психологія свідомості.
Глибокі підстави для твердження про незалежність цих процесів - в тому, що дотепер немає підстав до розуміння того, як фізіологічний процес перетворюється в факт свідомості. А якщо неможливо уявити процес переходу одного стану в інший, то чи можна говорити про їх взаємодію?
2. Структури мозку, які регулюють емоційні стани людини і види емоцій.
Лімбічна система - нейронна основа емоцій. Морфологічним субстратом утворення та прояву емоцій є великі відділи мозку, що лежать на межі нового мозку і стовбура мозку. Вони належать до структур, що називаються лімбічною системою.
Найважливіша структурно-функціональна особливість лімбічної системи - наявність численних замкнутих нейронних ланцюгів, що забезпечують реверберацію (тривалу циркуляцію) збудження всередині її утворень. Тривала реверберація збудження сприяє формуванню емоцій.
емоції- ще одна форма регуляції функціонального стану мозку (і всього організму), особливо за потреби моментального реагування на мінливі умови. Найчастіше виникають під час формування і прояву складних форм взаємодії організму з навколишньою дійсністю, особливо тих із них, що забезпечуються набутими механізмами мозку. До емоцій належать усі афективні стани організму, де виявляється ефект негативних і позитивних переживань, - від тривоги Й страху до любові й щастя. Зазвичай емоції супроводжують формування набутих форм організації поведінкових реакцій-умовні рефлекси і мислення.
емоції забезпечують залучення всього організму, включаючи нервову систему, вегетативні органи, скелетні м'язи. І, що особливо важливо, емоції надають стану людини певний тип переживання, що легко запам'ятовується.
Характерно, що емоції, з одного боку, виробляють майже моментальне об'єднання в єдине ціле багатьох функцій організму, а з іншого, - самі по собі можуть бути абсолютним сигналом корисного або шкідливого впливу на організм. Причому це відбувається здебільшого навіть раніше, ніж у ЦНС визначилася локалізація впливу і конкретний механізм відповідної реакції організму. Саме ця властивість організму - оцінювати завдяки емоціям якість впливу за допомогою найдавнішого й універсального критерію всього живого на Землі - виживаності, і надала емоціям універсального значення.
Необхідно зупинитися на ще двох основних функціональних призначеннях емоцій. З одного боку, вони забезпечують поліпшення мобілізації внутрішніх ресурсів організму (гормональних, нервових, слідів пам'яті, функцію внутрішніх органів, обміну речовин тощо) для адекватної відповіді на діючий подразник. У цьому разі емоції виконують регуляторну функцію, що виражається у формуванні активності, спрямованої на задоволення потреби, що виникла, а також на посилення або припинення дії подразника, що виник. Водночас незадоволені потреби організму також супроводжуються емоцією, але вона має неприємний характер, наприклад, почуття страху, голоду, спраги та ін. Задоволення ж вихідної потреби (наприклад насичення, запобігання покаранню) - позитивними приємними емоційними переживаннями. Виникнення при емоціях афективного стану у вигляді переживання має велике значення в організації адекватної поведінки організму, оскільки саме по собі створює внутрішнє мотиваційне спонукання до діяльності.
У фізіологічній характеристиці емоцій варто виокремити:
1) механізми, що забезпечують появу емоцій і їхні прояви;
2) переживання і вираження емоцій.
Позитивні й негативні емоції.
За психологічною забарвленістю і біологічним значенням можна виділити два типи емоцій: позитивні й негативні
Негативні емоції спрямовані на формування такої поведінки, що усувала б несприятливий стан організму, спричинений незадоволенням потреби або впливом шкідливого фактора, на запобігання такому фактору або фактору, що спричинює неприємні відчуття.
Позитивні емоції визначають такий стан організму, що характеризується активною поведінкою, спрямованою на збереження або навіть посилення цього стану. Одна з основних ознак позитивного емоційного стану - його закріплювальна дія, що санкціонує корисний пристосувальний результат цієї дії. Виникнення позитивних емоцій пов'язане із задоволенням потреби, характеризує успіх пошуку для досягнення мети й сприяє припиненню пошукової діяльності. Разом з тим є ще один бік цього процесу. У разі виникнення позитивних емоцій організм, що попутно отримує приємні відчуття, запам'ятовує цю ситуацію і стан. Це сприяє тому, що надалі завдяки уявлянню майбутнього позитивного відчуття цілеспрямовано стимулюється діяльність, що пов'язано з очікуваним підкріпленням.
У немовлят немає палітри мотиваційно-емоційного забарвлення поведінки, що властива дорослій людині. Хоча вони вже виявляють чимало емоційних проявів, тобто вроджених емоцій.
Причина виникнення емоцій. Найважливішим приводом для виникнення емоцій є ситуації, пов'язані із сенсорною інформацією: причому має значення як її дефіцит, так і надмірність. Дефіцит інформації породжує лють, страх, горе, "підкреслену емоційність мовлення" у дорослих і підвищує загальну емоційність у дітей. Проявом дефіциту інформації, а внаслідок цього й емоційного збудження стає пошук відомостей "для організації нової діяльності". Разом з тим надлишок інформації найчастіше сприяє виникненню позитивних емоцій різного роду. Однак надмірне інформаційне перевантаження може призвести також до появи негативних емоцій.
Елементи лімбічної системи мають численні зв'язки (аферентні й еферентні) з багатьма структурами кори й підкірка Найпотужніші зв'язки існують між лімбічною системою і гіпоталамусом, через який у прояви емоцій утягуються вегетативна нервова система і гормональні механізми.
Лімбічна система має широкі двобічні зв'язки з новою корою, особливо зі скроневою і лобовою частками. За рахунок цих зв'язків лобові частки нової кори регулюють діяльність самої лімбічної системи. Саме вони дають змогу свідомо керувати виникненням або проявом емоцій. Характерно, що провідна роль у формуванні емоцій належить правій півкулі, де зароджуються негативні афекти. Ліва півкуля кори бере участь у наданні емоціям позитивного забарвлення.
3. Теорія хронічного неспецифічного стресу Ганса Сельє
Стрес - зараз кожен використовує цей термін, називаючи так будь нервову напругу, переляк і навіть втома. У популярній психології описується безліч способів позбавлення від стресового перенапруги і затверджується, що стрес заважає повноцінному життю людини. Але що ж вкладав в це поняття сам вчений? Стрес запускає ланцюжок фізіологічних процесів, які можуть спровокувати практично будь-яке захворювання, від інфаркту до раку. Однак чи не так страшний цей процес? Як стверджував Сельє «стрес це не тільки зло, не тільки біда, а й велике благо, адже без стресів різної природи наше життя було б нудне і одноманітне».
За теорією Сельє, стрес є не стільки шкоди від перенапруги організму, скільки найважливіший процес адаптації, тренування організму. Стрес покликаний підвищувати опірність, тренувати захисні механізми тіла і психіки.
Початкове значення терміна «стрес» - це реакція організму на зовнішній або внутрішній подразник будь-якого генезу, який за силою перевищує межі поточної адаптивності організму. Такі подразники звуться «стресори». До стрессорам відносяться зміни навколишнього середовища (температурні зміни, зміни вологості), зіткнення з іншими живими істотами (напад диких тварин), внутрішні процеси в психіці людини, соціальні умови і так далі.
Первісна человекДля первісної людини стрессорами були в основному зовнішні фактори (голод, холод, напад звірів). Саме завдяки цим факторам організм людини виробив типова відповідь на стресор, який складався в миттєвої мобілізації організму для протистояння. Сьогодні, як і в первісні часи, організм людини відповідає на подразники реакцією мобілізації. Активізується ендокринна функція, в кров викидаються відповідні гормони, і тіло отримує ресурс для боротьби або втечі.
Але не тільки велика кількість подразників діє на організм руйнівно. Відсутність або нестача стрессоров можуть привести до зниження адаптивності організму та погіршення якості життя. Наприклад, діти ростуть в стерильній обстановці частіше схильні до хвороб в ускладненій формі.
Саме відсутність вражень може стати негативним стрессором. У психології апатію і втрату інтересу до життя пов'язують з браком вражень. Нудьга, рутина і самотність змушують людей штучно створювати собі стресові ситуації.
стадії стресу
Ганс Сельє поділяв стресову реакцію організму на три стадії:
-Стадія тривоги.
- Стадія резистентності.
-Стадія виснаження.
Стадії стрессаПрі появою подразника організм відчуває тривогу, включається мобілізуюча функція. Якщо стресор сильний, то вже на стадії тривоги жива істота може загинути (приклад: пожежа і довгий вплив високих температур, сильний переляк призвів до зупинки серця).
Якщо адаптаційних ресурсів в організмі достатньо, настає черга стадії резистентності. На цьому етапі ознаки тривоги практично відсутні, рівень опірності організму підвищується. Слабке та довгостроковий вплив стресора призводить до того, що етап резистентності закінчується пристосуванням організму і придбанням нових якостей, посиленням адаптивності.
Сильне, тривала дія агресивного фактора призводить до стадії виснаження. Повертаються симптоми стадії тривоги, але вже не короткочасні, а призводять до патологічних змін в організмі.
