1. Основні структури, які складають нервову систему людини.
Нервова система – це система органів та структур, які здійснюють регуляцію всіх життєвих процесів організму, здійснюють інтеграцію і координацію діяльності всіх інших його систем та органів, забезпечують взаємодію, зв’язок із зовнішнім середовищем.
У більшості тварин нервова система складається з двох частин — центральної та периферичної. Центральна нервова система хребетних (зокрема людини) складається з головного та спинного мозку. Периферична нервова система складається з сенсорних нейронів, сукупностей нейронів, що називаються гангліями, та нервів, що сполучають їх між собою та з центральною нервовою системою.
Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).
Нервова система людини класифікується:
за умовами формування та виду управління як:
- Нижча нервова діяльність
- Вища нервова діяльність
за способом передачі інформації як:
- Нейрогуморальна регуляція
- Рефлекторна діяльність
по області локалізації як:
- Центральна нервова система
- Периферична нервова система
за функціональною приналежністю як:
- Вегетативна нервова система
- Соматична нервова система
- Симпатична нервова система
- Парасимпатична нервова система
2. Системний підхід в психофізіології: сутність і характеристика.
Системний підхід— напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.
Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами. Основний засіб системного підходу — системний аналіз.
Основні принципи системного підходу:
-Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищестоячих рівнів.
-Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.
-Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.
-Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.
-Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.
3. Причини виникнення психосоматичних захворювань
Причини розвитку психосоматичних захворювань
Психосоматичні захворювання, це захворювання, причиною яких є психологічний фактор, найчастіше стрес. Прихильники психосоматики доводять, що навіть не стільки наявність негативних емоцій, скільки їх невисказанность і пригніченість можуть провокувати розвиток психосоматичних захворювань. Пригнічені і зголошення емоції поступово перегорають, руйнуючи тіло людини і провокуючи виникнення захворювання.Згідно з медичною статистикою 32-40% захворювань своєю основою мають саме внутрішні конфлікти, душевні травми й інші проблеми, не пов'язані з вірусами, бактеріями і т.д. Це підтверджують навіть дослідження, які проводились на тваринах.
Відмінність людини від тварини величезне. Одне з них те, що люди можуть керувати своїми емоціями, але почуттями ніхто керувати не може. Саме наші почуття і відчуття можуть стати нашими зрадниками. Практично будь-яка негативна емоція, яка ретельно приховується, буде це страх, злоба, смуток або ненависть, рано чи пізно може знайти вихід у хворобі.