Питання 1
Як зазначалося, енграма пам’яті фіксується через процес консолідації, що починається зі стадії короткочасної пам’яті. Нині сформульовано такі основні положення теорії консолідації енграми пам’яті:
s процес фіксації пам’яті відбувається в період консолідації (стадія короткочасної пам’яті);
s чим більший проміжок часу минає від моменту завершення навчання до моменту появи амнестичного стимулу, тим стійкішим є слід пам’яті;
s слід пам’яті швидко руйнується, якщо він не пройшов процесу консолідації або цей процес був незавершеним (частковим);
s знищення енграми пам’яті трапляється при перериванні процесу консолідації;
s оскільки дія амнестичних агентів є незворотною, то зруйнований ними слід пам’яті не відновлюється.
Процес консолідації сліду пам’яті (стадія короткочасної пам’яті) має велике значення, оскільки переводить отриману інформацію в довгострокову пам’ять, яка є практично постійною і безмежною за обсягом.
Дослідження дії амнестичних агентів (електрошоку) і розвитку ретроградної амнезії на нейрональному рівні засвідчують, що під впливом електрошку в нервових клітинах виникають значні зміни електричної активності. Вплив подразників після дії електрошку зумовив зміну електричної активності і поведінки випробовуваних. Дослідження ретроградної амнезії на нейрональному рівні показало, що в нейронах змінюються процеси спайкогенерації і чутливість постсинаптичної мембрани до дії медіатора. Певним порушенням поведінки відповідали порушення електроактивності нейронів.
Фаза інактивації поведінки у молюсків після електрошоку спричиняла зміну фонової електричної активності мозку у вигляді розпаду потенціалу дії на мікрокомпоненти, припинення генерації потенціалу дії і групової активності нейронів. За тривалістю ці зміни електричної активності збігалися з тривалістю періоду інактивації поведінки.
Після електрошоку знижувалася і навіть зникала реакція на чуттєві стимули, що збігається з нейронною відповіддю. Після відновлення реакції нейронів на подразники спостерігалося прискорене звикання до них. Повне відновлення амплітуди потенціалу дії всіх нейронів супроводжувалося і повним відновленням реакції на подразники і поведінки.
Питання 2
Інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова. Оригінальну гіпотезу про причини появи емоцій висунув П.В. Симонов. Він вважає, що емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. Ступінь емоційної напруги визначається, за П.В. Симоновим, силою потреби й величиною дефіциту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети. Це він подав у вигляді «формули емоцій»:
Е = - П (Ін-Іс),
де Е - емоція; П - потреба; Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби; Іс - інформація, яку має суб´єкт на момент виникнення потреби.
Із цієї формули випливає, що емоція виникає лише за наявності потреби. Немає потреби, немає й емоції, тому що добуток Е= 0 (Ін - Іс)теж дорівнюватиме нулю. Не буде емоції і в тому разі, якщо потреба є, а (Ін - Іс) = 0, тобто якщо людина володіє необхідною для задоволення потреби інформацією (Іс = Ін). Важливість різниці (Ін - Іс) П.В. Симонов обґрунтовує тим, що на її підставі будується імовірнісний прогноз задоволення потреби. Ця формула дала Симонову підставу говорити про те, що «завдяки емоціям забезпечується парадоксальна на перший погляд оцінка міри незнання».
У нормальній ситуації людина орієнтує свою поведінку на сигнали високоймовірних подій (тобто на те, що в минулому частіше траплялося). Завдяки цьому її поведінка здебільшого буває адекватною і зумовлює досягнення мети. В умовах повної визначеності мети можна досягти і без допомоги емоцій.
Однак у невизначених ситуаціях, коли людина не має точних відомостей для того, щоб організувати свою поведінку для задоволення потреби, потрібна інша тактика реагування на сигнали. Негативні емоції, як пише Симонов, і виникають у разі браку відомостей, необхідних для досягнення мети, що в житті трапляється найчастіше. Наприклад, емоція страху й тривога розвиваються, якщо бракує відомостей, необхідних для захисту, тобто при низькій ймовірності уникнення небажаного впливу, а фрустрація - при низькій ймовірності досягнення бажаної мети.
Емоції сприяють пошуку нової інформації за рахунок підвищення чутливості аналізаторів (органів відчуттів), а це, у свою чергу, зумовлює реагування на розширений діапазон зовнішніх сигналів і поліпшує видобування інформації з пам´яті. Внаслідок цього під час розв´язання завдання може бути використано малоймовірні або випадкові асоціації, які в спокійному стані не розглядалися б. Отже, підвищуються шанси досягнення мети. Хоча реагування на розширене коло сигналів, корисність яких ще невідома, є надлишковим і незакономірним, воно запобігає пропуску дійсно важливого сигналу, ігнорування якого може коштувати життя.
Якщо під впливом негативної емоції людина або тварина прагнутимуть до якнайшвидшого задоволення потреби, яка зумовила цю емоцію, то з позитивною емоцією все набагато складніше. Оскільки ліквідація потреби неминуче призводить до зникнення позитивної емоції, «гедонічний принцип» («закон максимізації») спонукає людину і тварину перешкоджати відсутності потреби, шукати умови її підтримки й поновлення. Відзначаючи розбіжності між позитивними й негативними емоціями. П. Симонов зазначає, що поведінка живих істот спрямована до мінімізації впливів, здатних викликати негативні емоції, і до максимізації позитивних емоційних станів. Але мінімізація має межу у вигляді нуля, спокою, гомеостазу, а для максимізації, вважає він, такої межі немає, тому що теоретично вона становить собою нескінченність. Ця обставина, вважає Симонов, відразу ж виключає позитивні емоції зі сфери застосування теорії «редукції драйву».
Серйозній критиці теорію П.В. Симонова піддав Б.І. Додонов. Він справедливо зазначає, що у «формулі емоцій» її автор дає низку тлумачень, які не збігаються, й насамперед тому, що він вільно користується такими поняттями, як «інформація», «прогноз», «імовірність», запозиченими з кібернетики. Це призвело до перекручування розуміння їхньої суті й пов´язаних із ними закономірностей.
3. Особливості психосоматичної родини
“Психосоматична” родина– поняття, у якому принципово новим є намагання залучення мікросоціальних умов існування людини для тлумачення соматичних захворювань.
Для психосоматичної родини є характерними:
1) “надвключення” батьків у життя і проблеми дитини, що заважає розвитку його самостійності, автономії;
2) дуже висока чутливість кожного члену до дистресу інших членів родини;
3) низька здатність змінювати правила взаємодії при зміненні обставин (ригідність);
4) уникнення висловлення незгоди і відкритого обговорення конфліктів;
5) дитина та його хвороба часто мають роль стабілізатора, буферу у відкритому сімейному конфлікті.
Психосоматичні розлади, пов’язані з особливостями емоційно–особистісного реагування та поведінки –схильність до травм та іншим видам саморуйнівної поведінки (алкоголізм, наркоманія, табакокуріння, переїдання з ожирінням). Наприклад, схильність до травм характерна для осіб із якостями, які протилежні точності. Збільшення вживання їжі може розумітися як індикатор престижу, соціальної позиції або заміною, компенсацією незадоволення.
Сучасна класифікація хвороб (МКБ–10) не відносить до психосоматичних розладів психічні порушення, при яких соматичні скарги є складовою частиною захворювання, але при яких не знаходяться ніякі органічні прояви, які можливо було б віднести до відомих в медицині хвороб. Такі розлади називають соматоформними. Конверсійні порушення, а також іпохондрія також не є психосоматичними. Немає основ відносити до психосоматичних соматизовані депресії, при яких етіологічним фактором у виникненні скарг грають не психологічні фактори.
