Політичний режим - це система способів і методів правління державно організованим суспільством, система способів і методів організації суспільства та організації політичної влади, що визначають характер поліпшення життя в країні, рівень політичної свободи.
З виділенням ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення і взаємодії держави і громадського суспільства.
В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:
- режими постійні та тимчасові,
- режими нормально та надзвичайного функціонування,
- конституційні та неконституційні;
- режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);
- світські, релігійні, атеїстичні
- безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні
- цивільні та воєнні;
- режиму, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;
- режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили;
- режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.
Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму
Тоталітаризм (від ар. totalite – сукупність, повнота, від лат. Totus – весь цілий) – це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.
Основні ознаки тоталітарного режиму:
- жорстокий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;
- відсутність легальної опозиції;
- наявність обов‘язкової для всіх офіційної ідеології;
- непримиримість до політичного інакодумства;
- знищення громадянського суспільства;
- проголошення принципу політичної єдності держави і народу;
- повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу і виконавчу владу;
- існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;
- всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;
- державний монополізм в економіці.
Між дослідниками ведеться дискусія щодо того чи іншого, чи є обов‘язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності і абсолютне планування у суспільному житті однієї партії. Зокрема В. Яку шик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших – одна, ще в інших – дозволяється діяльність кількох партій, які відзначають провідну роль партії-гегемона.
Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій – націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.
Демократія як спосіб функціонування політичної системи
Термін "демократія" походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає "народовладдя". Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.
У науковій літературі термін "демократія" має такі основні значення:
- народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;
- форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;
- реальна свобода для всіх.
Демократія – це така форма організації та функціонування політичної системи при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.
Зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість, солідарність.
Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія – це "влада народу, із народу і для народу".
Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона обирала і яка не відстоює її інтересів та загальне добро народу.
Демократію характеризують:
- визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;
- рівноправність громадян (як мінімуму – рівність їх виборчих прав);
- підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;
- виборність законодавчих органів влади;
- пріоритет прав людини над правами держави;
- обмеження влади більшості над меншістю;
- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;
- розподіл влад з межею недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.
Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.
Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- легальність опозиції;
- вільна преса, відкритість цензури;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- великий рівень участі громадян у політичному процесі;
- гарантовані права і свободи людини й громадянина;
- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.
Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- легальність опозиції;
- вільна преса, відкритість цензури;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- великий рівень участі громадян у політичному процесі;
- гарантовані права і свободи людини й громадянина;
- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов‘язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.
Принципи та основні ознаки демократії.
Серед основних принципів виділяється:
- принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та інших.
- право меншості на опозицію. Більшість меншість громадян рівні у своїх правах та свободах безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли спів ставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.
- принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і свобод, спрямованих на подолання конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.
- принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку, бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу, але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компенсаційний вибір на виборах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.
Основними ознаками демократії є:
- права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;
- свобода ЗМІ, ЗМІ покликані оперативно і об‘єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися в питання політичного життя;
- рівність усі громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;
- система стримувань противаг. Вона включає в себе два основні елементи – феодалізм та розподіл влади. Феодалізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. У систему стримувань і противаг входять й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців.
- наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття людей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії.
- можливість громадян відкрито висловлювати та виражати відкрито свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки,
- марші протесту тощо.
