Основні психологічні школи
Чим успішніше йшла в психології експериментальна робота, тим ширшою ставало поле досліджуваних ним явищ, тим стрімкіше росла незадоволеність версій про те, що унікальним предметом цієї науки служить свідомість, а методом – інсперсія.
А) Функціоналізм.
Біля джерел стояв Вільям Джемс (1842-1910). Він відомий як лідер прагматизму філософії, що оцінює ідеї і теорії, виходячи з того, як вони працюють на практиці, приносячи користь індивіду.
Б) Рефлексологія.
Павлов вводив у це поняття принцип умовності. Звідси і його головний термін – умовний рефлекс.
В) Біхевіоризм.
Кредо цього напрямку відбито в терміні «поведінка» (англійське «біхевіор»), а саме воно було названо біхевіоризмом. Його «батьком» прийнято вважати Уотсона, що у 1913 році виклав маніфест нової школи.
Г) Психоаналіз.
Основоположником можна вважати Фрейда (1856-1939), як і багато інших класиків сучасної психології, він довгі роки займався вивченням центральної нервової системи, набувши солідну репутацію фахівця в області психоаналізу. Головної серед цих процесів була визнана енергія, що має сексуальну природу, потяга.
Д) Психоаналітичний потяг.
Створили учні і сподвижники Фрейда: Юнг К. (1875-1961) і Адлер А. (1870-1937). Юнг назвав свою психологію – аналітичної, Адлер – індивідуальної.
У структурі напрямків сучасної політичної психології виокремлено сім провідних аспектів: політична психологія особистості; психологія політичної еліти; психологія влади; психологія мас та масових проявів; етнопсихологія; електоральна психологія; галузево-прикладна психологія. Проблеми психології політичної еліти та психології влади, психологія мас та масових проявів досліджуються найбільш активно на відміну від галузево-прикладних сфер політичної психології.
Оскільки вітчизняна політична психологія знаходиться на етапі становлення, відтак подальша дослідницька робота буде розвиватися через аналіз не тільки галузевих засад сучасної політичної психології, але й за предметно-змістовним спрямуванням, і, перш за все, у векторі розвитку новітньої суспільної практики, яка фактично не мала місця за радянських часів. До того ж залишається актуальним теоретико-методологічний рівень аналізу сучасних психолого-політичних розвідок прикладного характеру, що дасть змогу продовжити пошуки більш чіткого і концентрованого уявлення психологів щодо предмету політичної психології у найближчий час.
