Як явище політична психологія (ПП) з`явилася з виникненням політичного життя. Фактично ПП виокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки ХХ століття. Однією з причин цього було те, що політичні партії, організації, об`єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.
Формування ПП як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Спенсер, А.Сміт, Т.Петерсон..
Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження ПП свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.
ПП – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену.
Отже, основою ПП є власне психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкретних її зв`язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини
Предмет ПП в цілому – це політика як особлива людська діяльність, яка має власну структуру, суб`єкт і стимулюючі сили.
У ПП використовують діагностичні, прогностичні, консультаційні та корекційно-розвиваючі методи дослідження.
Характерні особливості: формується в процесі політичної діяльності на основі взаємодії суб'єктів політики; віддзеркалення політичних подій і процесів має фрагментарний характер (буденний, поверховий); орієнтація переважно на повсякденні, а не перспективні стратегічні інтереси людей; формується під впливом дії різних ідеологій; здатна швидко змінюватися відповідно до зміни політичних умов.
Функції політичної психології:
1. Пізнавальна . 2. Адаптаційна. Виокремлюють 3 типи адаптації людини до навколишньої дійсності:
комфорність (сприйняття встановлених порядків);
інноваційність (збереження активності і самостійності людини);
ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).
3. Мотиваційна.
ПП має певні зв`язки з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи. Очевидно, що ПП має багато спільного насамперед з психологією і певною мірою похідними від неї (зокрема, із загальною, педагогічною, етнопсихологією). Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості тощо), тобто психологія вивчає факти, закономірності, механізми психіки – внутрішнього світу людини.
Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, про її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найчастіше пов`язана з ПП. Ще тісніший зв`язок ПП з політичною соціологією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними портребами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів, їх організацій, рухів.
