Суспільно-політичний рух у 50–60-х роках ХІХ ст. Виникнення громад
Національне гноблення українців у Росії та Австро-Угорщини
Австро-Угорщина й Росія, будучи унітарними державами, всіляко намагалися перешкодити формуванню української нації й розвитку української національної культури, прагнучи асимілювати українське населення.
В Австро-Угорщині це проявилося в порушенні проголошеної Австрійською Конституцією 1867 р. рівноправності всіх громадян в одержанні освіти, у державних установах і судах, оскільки в західноукраїнських землях керівні посади в адміністрації та суді займали лише особи австрійської, угорської й польської національностей. Усіляко обмежувалися викладання в школах українською мовою й відкриття нових шкіл. У жодному вищому навчальному закладі в західноукраїнських землях не велося викладання українською мовою. До початку XX ст. у Львівському університеті було лише дві українські кафедри: історії України та української літератури.
У царській Росії в 1863 р. циркуляром міністра внутрішніх справ П. Валуєва заборонялося друкування книг українською мовою (крім художньої літератури).
Польське повстання 1863–1864 рр.
Польське національно-визвольне повстання 1863–1864 рр. охопило й українські землі (зокрема Правобережжя, де діяли польські повстанці). Чимало офіцерів російської армії, і серед них багато українців, приєдналися до повстанців. Так, в лавах польських повстанців героїчно загинув брат відомого українського філолога О. Потебні — Андрій Потебня. Проте в цілому українське населення не підтримало польських повстанців, незважаючи на їхнє гасло «За нашу і вашу свободу!», і повстання було жорстоко придушене російським урядом.
На Правобережжі в 50–60-х рр. XIX ст. серед полонізованої української шляхти виник культурно-просвітницький рух «хлопоманів» (В. Антонович, К. Михальчук, Т. Рильський та ін.). «Хлопомани» прагнули демократизації суспільства, відміни кріпацтва, активного служіння українському народові. Згодом колишні учасники цього руху створили першу напівлегальну організацію — київську «Громаду». Невдовзі подібні напівлегальні гуртки — «Громади» — виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах і об’єднали представників широких верств населення. Гуртки-громади не мали чіткої організаційної структури, своїх програм і статутів, часто розпадались і знову виникали. Проте можна виділити спільні для всіх громад характерні риси:
· їхня діяльність мала в основному культосвітній характер (організація українських гуртків просвітництва й недільних шкіл, вивчення та пропаганда популярної й наукової літератури, вивчення історії українського народу, його мови, культури, етнографії тощо);
· громади не вели політичної боротьби із царатом, вважаючи, що український народ до неї ще не готовий, тому в першу чергу необхідна освіта народу, його консолідація в рамках Російської імперії. Більшість членів громад вітали та ідеалізували скасування кріпосного права в Росії й Україні. Видатними членами громад були: соціолог О. Русов, історик В. Антонович, мовознавець П. Житецький, етнограф П. Чубинський, М. Лисенко, М. Старицький.
У 1861–1862 рр. у Петербурзі, куди з’їхалися після заслання Костомаров, Білозерський, Шевченко й Куліш, виник близько пов’язаний із громадами громадсько-політичний і літературний журнал «Основа». Він сприяв об’єднанню навколо редакції українських істориків, літераторів, етнографів, мовознавців.
Після Емського указу Олександра II почався розпад громад: частина їхніх членів, налякана забороною діяльності українських організацій, вийшла з громад, інша частина заснувала «молоді громади», що взяли участь у 1874–1875 рр. в організованому народниками «ходінні в народ». Дехто, як, наприклад, Драгоманов, виїхав за кордон і там намагався знайти вихід із кризи й шлях подальшого розвитку українського національно-визвольного руху.
Михайло Драгоманов народився в 1841 р. у місті Гадяч на Полтавщині у родині дрібного дворянина, нащадка старшини Запорізької Січі. Під час навчання в Київському університеті вступив у Київську громаду, де незабаром став одним з її лідерів. З 1864 р. — викладач Київського університету. Драгоманов ставив собі за мету перетворення Росії на демократичну федерацію, у якій Україна мала б широку автономію (право самостійно вирішувати більшість проблем, що стоять перед нею) і розвивалася б шляхом, прокладеним передовими капіталістичними країнами Західної Європи (капіталістичні відносини без феодальних пережитків, буржуазно-демократичні інститути та свободи: парламент, загальне виборче право, свобода слова, преси, зборів і т. п.). Симпатизував ідеям соціалізму, насамперед в етичному плані (розкриття сил і можливостей людини і суспільства, відсутність експлуатації та ін.). Разом із тим критикував марксизм як помилкове вчення, що не відповідає потребам українського народу. Згодом ідеї Драгоманова заклали основу для формування першої української соціалістичної партії в Україні.
