Під час другої світової війни настав новий етап українських визвольних змагань. Український народ постав і зі зброєю в руках боронив власну й національну гідність та права господаря на рідній землі. Три роки, з 1941 до 1944рр., тривала всенародна жорстока й кривава війна проти німецько-нацистських поневолювачів, ще десять років по тому, з 1944 до 1954 рр., та сама боротьба продовжувалась проти московсько-більшовицьких окупантів. Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944-1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Загони УПА встановили контроль над значними територіями західної України й впровадили там свою структуру управління. Бандерівці проголошували рівність усіх громадян майбутньої української держави незалежно від їхньої національності. Щодо політики УПА та її політичної надбудови – УГВР, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході. Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народної підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого – тим, що радянських військ на західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. ситуація різко змінилась. Радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У цих акціях використовувалися переважно війська МВС та НКВС. У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосовував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися в форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Зі свого боку, таємна поліція ОУН також безжально винищувала прорадянські елементи. Також більшовики засипали партизанів пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, пропонуючи амністію. Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947-1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Закордонний провід ОУН на чолі зі С. Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. На прикінцевій стадії боротьби загони УПА зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Зрозуміло, що така нерівна боротьба з імперією не могла тривати довго – попри всю патріотичність та героїзм, УПА була приречена на поразку. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піл Львовом загинув її командир Роман Шухевич. Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті харизматичного лідера Шухевича. Командарм загинув у нерівному бою. Боротьба ОУН УПА з СРСР була жорстока й кровопролитна, і за свободу своєї держави поліг не один українець Та незважаючи на це, діяльність ОУН та УПА зробили великий внесок у розвиток національної свідомості. Незважаючи на те, що УПА була "армією без держави", вона відстоювала свій народ і його права, боролася і мстила за нього. Населення відчувало, що воно не саме наодинці з ворогом, що за ним хтось стоїть. Населення щораз більше переконувалося, що ОУН та УПА бореться за волю й добробут широких українських мас. Тому ми впевнено можемо сказати що ця боротьба була священною і правильною справою для українців.
У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Також на західноукраїнських землях діяли польські партизанські загони Армії Крайової (АК) і Армії Людової (АЛ). АК підпорядковувалася польському емігрантському уряду в Лондоні, АЛ — керували комуністи. Стосунки між радянським, українським і польським рухами Опору складались не найкраще. Особливо нетерпимі відносини були між рядянськими партизанами і УПА, між УПА і АК. Протистояння між польським і українським населенням на Волині призвело до справжньої трагедії (трагедія Волині 1943 р.)
Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.
