|
Початок діяльності Центральної Ради |
У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств:
Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів.
В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими й солдатськими Радами (лише в березні 1917 р. їх було вже понад 170), виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це спочатку громадське об'єднання було створене 7 березня 1917 р. У Києві з ініціативи низки політичних, громадських, нау-кових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)
|
Діяльність Центральної Ради |
Невдовзі Центральна Рада створила свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В. К. Винниченком. До складу секретаріату входило 8 міністерств, якими керували переважно представники соціал-демок-ратичної партії. Дії Центральної Ради викликали невдоволення з боку Тимчасового уряду і лише черговий провал нового наступу російських військ у Галичині змусив його піти на переговори 3 ЦР. У переговорах узяли участь О. Керенський, І. Церетелі від Тимчасового уряду, М. Грушевський і В. Винниченко від Центральної Ради. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретаріат своїм крайовим органом управління п'яти (з дев'яти) українських губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської). Це означало зростання авторитету, впливу і влади Центральної Ради.
Проте Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. цей новий компроміс з російським урядом було зафіксовано
