У середині ХІХ ст. уся феодально-кріпосницька система Російської імперії вступила у глибоку кризу. Про це переконливо свідчила поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 рр. У кінці 50-х рр. ХІХ ст. у країні створюється революційна ситуація. Напруження подій покликана була зняти реформа, проведена у 1861 р. На кінець 50-х — на початку 60-х років наростала криза самодержавно-кріпосницької системи, зокрема була в наявності «криза верхів», бідування народних мас досягло високого рівня, посилювалися і їхні антикріпосницькі виступи. Але ці виступи залишалися стихійними, неорганізованими, локальними, і тому можна вважати, що, хоча становлення революційної ситуації безумовно відбувалося, але навряд чи є достатні підстави говорити про те, що вона повністю склалася
. Становище робітників(часті штрафи, затримання та невиплата з/п, робочий день 12-13 год, не було охорони праці та техніки безпеки, незадовільні житлові умови). Взагалі в 60—70-і роки найбільш активну участь у страйках і заворушеннях брали робітники, що працювали на будівництві залізниць і водяному транспорті, у харчовій, зокрема цукровій, промисловості, на металообробних і машинобудівних заводах. Усього в 72 відомих за 60—70-і роки виступах в Україні взяли участь понад 40 тис. робітників. Хоча ці виступи були, як правило, неорганізованими й стихійними, вони відіграли значну роль у політичному вихованні робітників. В цілому за 1880—1894 pp. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень (усього 110 виступів). 90-ті: Швидкий розвиток капіталістичної промисловості і, як наслідок його, зростання чисельності робітників, зокрема на великих підприємствах, дедалі активніша діяльність соціал-демократів по керівництву їх боротьбою сприяли піднесенню робітничого руху.
Народництво. Тактика "ходіння в народ", що набула масового характеру навесні і влітку 1874 р., не виправдала сподівань російських народників на селянський бунт - селяни не сприймали соціалістичні ідеї. Народницькі гуртки, які збереглися після хвилі арештів, продовжували ще пропагандистську діяльність до середини 1880-х рр. У 1889 р. в Катеринославі відбувся нелегальний з'їзд народницьких організацій загальноросійського масштабу, але обрані на з'їзді керівники руху були заарештовані, народницькі гуртки припинили свою діяльність на місцях. Народники втратили провідну роль у визвольному русі. Остаточний крах російського народництва був пов'язаний з поширенням ідей марксизму. Перші народницькі гуртки "чайковців" і "жебуністів" в Росії почали виникати наприкінці 1860 - початку 1870-х рр. їх відділення діяли в Києві, Одесі, Херсоні. Активними учасниками народницьких гуртків були П.Аксельрод і брати Левенталі у Києві, А.Желябов, А.Франжолі й Ф.Васховський в Одесі.Члени народницьких гуртків займалися пропагандою соціалістичних ідей серед молоді, робітників поширенням знань серед селян.
Громадський рух .У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись наприкін. 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства — Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський осіли в Санкт-Петербурзі. Для поширення своїх ідей ця петербурзька група у 1861 р. започаткувала перший у Російській імперії український часопис "Основа". У липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Навчання українською мовою визначалося ним як політична пропаганда, а ті, - хто за це брався, звинувачувалися у сепаратистських задумах, ворожих Росії". З послабленням реакції на поч. 70-х років український рух, очолюваний громадійцями, знову відновлює діяльність. У цей час В. Антонович зі своїми однодумцями таємно створюють у Києві "Стару громаду».
Перші політичні партії. Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було "Братство тарасівців" (1891—1898), яке нелегально виникло в Полтаві. Його заснував невеликий гурт українських студентів — І. Липа, М. Міхновський та В. Шемет. Її провідними положеннями були: визнання Російської імперії окупантом України, вимога повної державно-політичної незалежності України, переконання, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності.
