Причини для Росії: Невідповідність між автократичним ладом та потребами 20 століття.; Погіршення становища селян;Неспроможність керувати імперією Миколою ІІ . Рушійні сили – селяни, робітники, інтелігенція. Характер: буржуазно-демократичний. Для України причини: Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і питання соціального захисту робітництва.Піднесення українського національного визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.Порушення стабільності Російської та Австро-Угорської імперій, загострення їхніх внутрішніх проблем унаслідок Першої світової війни.Рушійні сили: нечисленна національна інтелігенція, багатомільйонне селянство, військові, робітництва
. Крах старого режиму в лютому 1917 р. спричинився до насильного захоплення селянами великих маєтків. У 1917 р. вони відібрали 43,2 млн га землі у 110 тис. поміщиків і 56 млн га — у 2 млн заможних селян. Протягом 1917—1918 рр. площа всієї споживної землі, зосередженої в селянських володіннях, зросла від 80 до 96,8 %.В період між 1917 та 1919 рр. чисельність безземельних селян скоротилася майже наполовину. Отже, на селі відбувався процес майнового “вирівнювання”.8 листопада 1917 р., одразу ж після здобуття влади більшовиками, було оголошено декрет про землю. По закінченні громадянської війни політика воєнного комунізму не послабилася. Навпаки, запроваджувалися нові утопічні заходи. Так, відтепер користування засобами комунікації й помешканнями ставало безплатним. Планувалися скасування грошей, ліквідація Центрального банку. Наприкінці 1920 р. були націоналізовані останні малі підприємства. Одночасно посилилося втручання держави в селянські справи — у вигляді директив, які культури треба вирощувати. Під час громадянської війни селяни так само мало покладалися на білих, як і на більшовиків. З розвитком політичної свідомості на початку XX ст. "українське питання" трансформувалося від культурницького напряму до ідеї не лише розвитку національної культури, а й досягнення повної національно-територіальної автономії. Характеризуючи національну політику російської державності в "українському питанні", варто зазначити, що тогочасний уряд провадив и в руслі обмеження прав і свобод "чужорідних елементів". Циркуляр від 20 січня 1910 р. П. Столипіна був віддзеркаленням "української політики" російського самодержавства, адже, на тверде переконання російського прем'єра, "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України і устрою малоросійської України на автономпих націопально-територіальних засадах". Для царської Росії "українське питання" мало суто адміністративно-територіальний характер, його розв'язання пов'язувалось з уніфікацією, через асиміляцію українців, російського народу та запровадження російського устрою на завойованих територіях Західної України.
