З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на території яких проживало понад 2 млн українців, потрапили до складу Австрійської імперії. Головну роль в економіці цих земель відігравало сільське господарство, певний розвиток мали промисли, діяла невелика кількість мануфактур. Найрозвинутішими галузями виробництва була харчова промисловість (гуральна, броварна, борошномельна) і виробництво будівельних матеріалів (цегла, вапно, камінь тощо). Значного розвитку набули соляна промисловість та деревообробний промисел. Однак загалом західноукр землі залишались найвідсталішою провінцією Австрійської імперії. До середини XIX ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб прогодувати свої сім'ї. Середня тривалість життя не перевищувала ЗО—40 років, а рівень народжуваності протягом десятиріч поступався рівню смертності. Тобто, основна маса українського населення виснажувалась і помирала. Зате Австрійські власті заохочували переселення до західноукр земель німецьких,румунських, угорських колоністів. Це разом із освітньою політикою, яка повністю ігнорувала українську мову, призводило до денаціоналізації корінного населення. Австрійські власті розглядали українські землі як колоніальний сировинний додаток до промислово розвинутих центральних і західних провінцій імперії. Здебільшого феодально залежні селяни, які становили абсолютну більшість населення західноукр земель, були найзнедоленішою верствою Австрійської імперії. Такі феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель. Ситуація ускладнювалась і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала у перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини і дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських і німецьких областях імперії. Отже, кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель. Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян зумовлювали зростання соціального напруження у суспільстві (що потім стане однією з причин укр національного відродження). Поширеною формою протесту були втечі селян, а також рішучі методи: відмова відробляти панщину, сплачувати податки, захоплення панських земель, підпал поміщицьких маєтків та ін. ОТЖЕ, можна зробити висновок, що становище українських земель у складі Австрійської імперії на початку 19 ст хоч і було не найкращим, але національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах як у підросійській Україні. Так як Австрійська імперія на відміну від Росії, була конституційною монархією - існували певні політичні свободи, рівність громадян. Тож, хоч права українців всіляко обмежувалися – обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українська мова і культура формально не заборонялися.
