Нова Січ була закладена українськими козаками, що переселилися до Туреччини після розгрому Запорозької Січі російськими і українськими військами 1709 р. Прагнучи з наближенням війни з Туреччиною надійніше захистити від ординців південні рубежі держави, російський уряд 1734 р. дозволив козакам повернутися на батьківщину й збудувати за кілька км від Старої (Чортомлицької) Січі Нову Січ. На відміну від Старої Запорозької Січі у Новій неабиякого значення надавали сільському господарству. Там розвивалося землеробство, займалися скотарством і промислами. На кінець існування Нової Січі в її володіннях мешкало близько 100 тис. осіб. За традицією у Новій Січі зберігалася виборність кошового й курінних отаманів, різної козацької старшини. Усіма справами заправляли кошовий, старшина й багаті козаки. Залежна від них біднота звичайно голосувала за їхніми вказівками. Військо Нової Січі поділялося на 38 куренів, завданням яких було оберігати південні рубежі від нападів татар і турків. Правляча верхівка Російської імперії уже давно виношувала плани знищення Нової Січі. Січ залишалася притулком для селян та міщан, що тікали від панського гноблення, і завжди відмовлялася видавати їх колишнім власникам. Самодержавна Росія не бажала миритися з демократичним самоуправлінням на Січі. Все це вирішило долю останньої. Напр. травня — на поч. червня 1775 р. царське військо, повертаючись з походу проти Туреччини, захопило Нову Січ. Кошового отамана П. Калнишевського й частину старшини, звинувачених у зраді, заслали на північ, укріплення Січі зруйнували, козацькі землі роздали поміщикам. Так насильницьки було ліквідовано запорозьке козацтво. Наслідки ліквідації Запорізької Січі: землі Запорізької Січі увійшли до Новоросійської й Азовської губерній, згодом — до Катеринославського намісництва; колишні володіння Січі влада роздавала російським поміщикам та іноземним колоністам.
