Протистояння між Московією і Туреччиною за українські землі переросло у довготривалий конфлікт, у якому жодна зі сторін не мала достатньо сил, щоб вирішити питання на свою користь. Зрештою 13 січня 1681 р.сторони підписали Бахчисарайський мир, за яким: — кордон між державами пролягав по Дніпру; — Лівобережна Україна, Київ з навколишніми містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина і Поділля — за Туреччиною; — обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати і не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі; — татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки і все населення — ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря; — турецький султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Московської держави. Після зречення П. Дорошенком гетьманства турецький уряд спробував утримати під своїм протекторатом Правобережжя за допомогою Ю. Хмельницького. У 1677 р. султан Магомет ІV вручив йому булаву з гучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Ю. Хмельницький з’явився в Україні. Проте місцеве населення з недовірою поставилося до його закликів підкоритися туркам і не виявило особливої готовності йти за новим гетьманом. Існування на придністровських землях Молдавії напівдержавного утво- рення, відомого під назвою Ханська Україна, було дуже вигідним як для Криму, так і його довголітнього політичного зверхника — Османської імпе- рії. Адже Ханська Україна, по-перше, була важливим елементом у системі постачання турками Кам′янця-Подільська та Камʼянецького еялету, по-дру- ге, використовувалася ханами як своєрідна зона контролю і тиску на Мол- давське князівство та правобережну частину Українського гетьманату, й по- третє, слугувала татарам плацдармом для нападів на західноукраїнські та великопольські землі. Одночасно правитель цієї буферної зони був не лише адміністратором, але й представником місцевої людності перед татарсько- турецькою владою, а іноді й перед урядами сусідніх держав, що надавало йому більшої політичної ваги.
