Причинами Руїни стали: 1. Внутрішня слабкість молодої держави, загострення в ній суспільних протиріч, конфлікт між старшинсько-шляхетською елітою і народними масами. 2. Слабкість державної ідеї, відсутність у національної еліти чіткої програми боротьби за незалежну соборну Україну3. Протиборство старшинських зовнішньополітичну орієнтацію. Пряме втручання в українські справи Польщі, Московії, Туреччини, Кримського ханства. 4. Воєнний устрій Української держави, який сприяв швидкому переходу конфліктів у збройну боротьбу 5.Відсутність авторитетного лідера. Наприкінці 50-х рр. зменшується територія держави, оскільки втрачаються землі Волинського, Туровського, Бихівського, Чауського полків і Київського Полісся. Щоправда, останнє повернулося до складу козацької України під час повстання 1664—1665 рр. і протягом певного часу перебувало під владою П. Дорошенка. Вдалося зберегти терени Подільського полку. Протягом 60-х—першої половини 70-х рр. проходило розширення меж держави в південному напрямі за рахунок освоєння переселенцями Дикого поля. Тому на південь від Уманського полку формується й функціонує Торговицькнй полк. Чіткіше окреслилися східні кордони володінь запорожців ("Вольностей Війська Запорозького"): Сіверським Дінцем вони діставалися до Дону, від нього узбережжям Азовського моря тягнулися до р. Берди, у верхів'ї якої виходили на Конку й до Дніпра. Розпочалося заселення межиріччя Сіверського Донця й Дону вихідцями а Правобережжя. Після смерті Б. Хмельницького помітні зміни сталися в державному устрої. Через сепаратизм старшин Лівобережжя й Запорожжя в першій половині 60-х рр. держава з унітарної перетворилася в конфедеративну.Адміністративно-територіальний устрій залишався таким же, яким був у часи гетьманування Б. Хмельницького, — полково-сотенним.Таким чином, Правобережне гетьманство поділялося на 11, а Лівобережне — на 10 полків.Інакше склався адміністративно-територіальний устрій Запорожжя. Можливо, тільки з 70-х рр. тут розпочалося, за зразком козацьких полків, становлення адміністративно-територіальних округів — паланок. Центром паланки виступала слобода, де перебувала місцева адміністрація, очолювана полковником, і невелика залога. Створений за Б. Хмельницького державний апарат і в наступні роки Руїни залишався таким самим. Після його смерті поновилася практика скликання генеральних рад, а відтак частково відновилася їхня значущість у державному житті. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана, який очолював державний апарат. З кінця 50-х рр. виразно окреслилося намагання генеральних старшин і полковників, як, до речі, урядів Росії й Польщі, обмежити його повноваження. Старшині вдалося було у 1659—1662 рр. контролювати дії Ю. Хмельницького, звівши його роль до слухняного виконавця рішень старшинської ради. Збільшувалося й значення старшинської ради, яка регулярно збиралася й вирішувала всі важливі поточні справи життя держави. Вона була трьох типів: рада гетьмана з генеральною старшиною; збори генеральної старшини з участю полковників та окремих полкових старшин; з'їзд, в роботі якого брали участь усі старшини, вище духівництво, бурмістри, війти. Керівні посади обіймала генеральна старшина. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. Суттєво змінилася роль воєвод, бо з кінця 50-х рр. розпочалося впровадження воєводської системи правління. Вони з'явилися разом із залогами в найбільших містах (виникла навіть посада головного воєводи) й зосередили в своїх руках збирання податків, а також поліційні функції. Хоча в 1669 р. російський уряд змушений був піти на обмеження їхніх повноважень, вони й далі втручалися в діяльність українських органів влади. У політичному житті Запорожжя також відбулися певні зміни. Його столиця — Січ — у 1652 р. перемістилася з Микитиного Рога до дніпровських плавнів поблизу гирла р. Чортомлика і перетворилася в потужну фортецю. Після смерті Б. Хмельницького повністю відновлюється самоврядування. Протягом 60-х — першої половини 70-х рр. вагомішою стала роль старшинської ради й кошового. З'явилася посада кошового гетьмана. 31658 р. Запорожжя виокремлюється в державне утворення, що лише формально підлягало владі гетьмана, а насправді проводило незалежну від нього внутрішню й зовнішню політику. Демократичні засади політичного життя, соціальна рівність, патерналістський характер взаємин у куренях, який створював атмосферу, в якій кожен міг відчути себе рівноправним членом єдиного "братства" запорожців, вабили тисячі осіб, часто розорених і позбавлених житла й сім'ї. Тому невипадково Запорожжя виражало й захищало інтереси збіднілих, соціально принижених прошарків населення, а відтак брало найактивнішу участь у соціальній боротьбі, яка гальмувала процес феодалізації соціально-економічних стосунків та сприяла збереженню завоювань національно-визвольної війни. З другого боку, прагнення запорожців відігравати провідну політичну роль у житті держави, запроваджувати в ній суспільні порядки за запорозьким зразком ускладнювали внутрішньополітичну ситуацію, послаблювали центральну владу, вносили розлад у єдність національно-патріотичних сил, загострювали соціальні конфлікти, які часто виливалися в анархо-охлократичні пориви соціальних низів. Політичне честолюбство, короткозорість і сепаратизм запорозької старшини, яка ставила особисті й запорозькі інтереси вище від національних руйнували підвалини держави. Важливим чинником, який суттєво впливав на розвиток соціально-економічних стосунків у козацькій Україні, був стан її залюдненості. З цього погляду Правобережне гетьманство спіткала демографічна катастрофа. Воєнні дії, винищення поляками мешканців міст і сіл, голод, епідемії, стихійні лиха, постої військ, захоплення ясиру, переселення в інші регіони України та за її межі призвели до жахливого спустошення — було втрачено до 90 % населення. Зауважимо, що в небагатьох поселеннях, які вціліли, разом із українцями жили євреї, поляки й представники інших національностей.
