За таких обставин 20 лютого 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Надалі вони були розвинуті під час його квітневих переговорів з московським посольством Г.Унковського.
По-перше, у розмовах з королівськими комісарами було чітко засвідчене право українського народу на створення держави в етнічних межах проживання. В реалізації цього гетьман відтепер убачав основну мету своєї діяльності ( «виб'ю з лядської неволі народ весь руський ... А ставши на Віслу, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте ляхи»).
По-друге, було висловлено ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля. Як підкреслював Б.Хмельницький у розмові з Г.Унковським, «а нас Бог від них увільнив - короля ми не обирали і не коронували, і хреста йому не цілували. А вони до нас про це не писали і не присилали, і ми волею Божою цим від них стали вільні.
По-третє, сформульовано положення про соборність Української держави. В переговорах з поляками гетьман неодноразово наголошував на намірі «відірвати від ляхів всю Русь і Україну».
По-четверте, утворена Українська держава розглядалася як спадкоємниця Київської Русі. Б.Хмельницький повідомив Г.Унковському про можливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України в тих кордонах, що «володіли благочестиві великі князі». Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни і в самосвідомості українців: пришвидшується розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й ідентичності. Польський історик другої половини XVII ст. В.Коховський засвідчує, що під час переговорів в Переяславі полковник Ф.Джеджалій заявив польським послам: «Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, належить». Український С.Мужиловський посол, розмовляючи в Москві з російськими сановниками, підкреслив: нині Україна «стала вже їх, козацька земля, а не польська і не литовська». За визнанням польських посланців, котрі в травні побували в козацькій Україні, там «немає короля і не чути про іншу владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким» і «хлопство всієї України» покладає надії на Б.Хмельницького, що він «їх з підданства Речі Посполитій зможе звільнити ». У політичному житті відбувається заміна функціонування «генеральної» (чорної) ради старшинською, зміцнення гетьманської влади. Окреслюється процес відродження ідеї українського монархізму, становлення монархічної форми правління. Б.Хмельницький вперше прямо чи опосередковано починає висловлювати думку про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. 22 лютого він заявив польським послам: «Правда то єсть: жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдино владцем і самодержавцем руським». Відомо, що єрусалимський патріарх Паїсій надав йому титул «князя Русі і прирівняв його до Костянтина Великого» (тобто римського імператора Костянтина І Великого). Польський анонімний автор праці про королювання Яна Казиміра (кінець XVII ст.) Наводить дані, що під час переговорів з трансільванським посольством, Б.Хмельницький обіцяв князеві допомогти захопити польську корону за умови визнання його, гетьмана, незалежним «князем всієї Руської землі» з столицею в Києві. У листі до короля від 8 березня члени польського посольства підкреслювали: «йому (Б.Хмельницькому - Авт.) Вже не про козацтво (йдеться), тільки про володаря й князя Руських провінцій, як він наказав звертатися до нього, хоч і скритно». Нова політична програма висувала як першорядне завдання включення до складу держави Західного регіону. З огляду на це насамперед потрібно було закріпити за собою контрольовану територію. І за умовами укладеного 25 лютого з польським посольством перемир'я, гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горинь, Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським підрозділам, урядовцям і шляхті.
