Найвища влада в державі належала центральним органам Речі Посполитої: королю, королівській раді та сейму.
Король. У державі йому належала виконавча влада. Будь-який закон, прийнятий сенатом, мав затвердити король. Кандидатом на престол могла бути будь-яка особа католицького віросповідання з-поміж польської знаті, котра знала польське право. Без згоди сейму король не міг виїздити за кордон. Мав особисту охорону (до 800 осіб), яку утримував власним коштом. Діям короля не надавали права успадкування престолу (але вони могли бути обрані правителями, обіймати посади в уряді та сеймі).
Королівська рада - постійно діючий орган влади, який сформувався в середині XIV ст. До її складу входили найвищі урядовці: коронний канцлер, надвірний маршал, коронний підскарбій, воєвода, каштеляни, католицькі єпископи.
Сейм (Вальний сейм) утворився у XV ст. До його складу входили члени королівської ради і депутати від шляхти. Це й обумовило його поділ на дві палати: сенат і посольська зборня.
Членівсенату призначав король, цей статус присвоювався довічно. Тому сенатори в Польщі (140 осіб) не залежали від того, кого оберуть королем. Роль сенату в державному житті була досить значною, оскільки сюди входила еліта держави, її майнова верхівка. Сенатори не голосували, а по черзі висловлювали свій погляд, після чого король або канцлер формулювали загальну думку сенаторів ("конклюзію").
Посольська зборня (170 осіб) складалася з послів від земської шляхти. Кожен її депутат мав право законодавчої ініціативи й цілковитого вето. Зловживання правом вето інколи призводило до того, що сейми не могли розпочати роботу.
Вальний сейм скликали щороку, він вирішував найважливіші питання державного життя: ухвалював закони, встановлював розміри та нові види податків, скликав посполите рушення, надавав шляхетство, укладав міжнародні договори та ін. Постанови сейму називали конституціями.
Як уже зазначалося, українські землі, що входили до Речі Посполитої, називали Малою Польщею. Вона поділялася на воєводства (кожне очолював воєвода, який мав військові, адміністративні та судові повноваження). Воєводства дробилися на повіти на чолі з каштелянами. Органами місцевого самоврядування були шляхетські повітові сеймики.
Низовою ланкою адміністративного управління були волосні та сільські органи, очолювані відповідно волосними і сільськими старостами.
Панівною вествою були феодали-землевласники, які поділялися на магнатів (аристократію) ішляхту (знать). Магнати мали великі земельні угіддя - латифундії, забезпечували державний апарат вищими урядовцями, воєначальниками, суддями, сенаторами. Шляхта мала спадковий титул, володіла вотчинами або удільними землями, несла військову службу. Особа шляхтича (гонор) була недоторканною, його охороняли закони, судити шляхту могли лише шляхетські суди.
Духовенство поділялося на католицьке, уніатське та православне, а також на світське (біле) і монастирське (чорне). Воно користувалося державними привілеями, не платило жодних податків, мало власні суди і юрисдикцію, володіло землями і залежними селянами. Селянство - переважна більшість населення - майже все залежало від феодалів, церкви або держави (короля). Селяни не мали права залишати села, не мали приватної власності на землю, несли трудові повинності, платили грошові та натуральні побори і податки. Вони поділялися на тяглих (панщинних) і чиншових (оброчних). Збіднілі, обезземелені складали групи халупників, підсусідків, городників, коморників та захребетників, які жили у землевласника і працювали на нього.Міщанство поділялося напатриціат (купці, лихварі, промисловці, урядовці), бюргерів (городян середнього достатку, ремісників) та плебс (чорноробочих). Магістратські міста мали право на самоврядування і власне законодавство, а ратушні - залежали від держави чи державця (власника).
