Данило Романович увійшов в історію України як відомий політик та людина, яка мала неабиякі здібності.Літописи характеризують Данила як досвідченого мужа, що боровся за втілення в життя ідеї про єдність галицько-волинських земель.Князювання Д. Романовича у Галицько-Волинській державі (1238—1264) стало періодом її розквіту. Князеві вдалося створити власний апарат управління, у якому велику роль відіграв двірський — заступник князя у військових, адміністративних і судових справах. Також запровадив посади, що існували у Візантії та країнах Західної Європи. Усе це дозволило зміцнити його владу.
Данило Галицький збудував нові міста-замки Данилів, Крем’янець, Угровеськ. Він сприяв розбудові нової столиці князівства— м. Холм.Місто було укріплено, у ньому збудовано нові церкви, закладено парк, запрошено багатьох ремісників. Такі ж заходи князь здійснював й у інших містах держави. За часів князювання Данила було збудовано м. Львів (на честь старшого сина Лева).Князь сприяв церковному будівництву, розвитку культури, послабленню гноблення селян-общинників боярством, розширенню прав ремісників у містах.Данило Романович розпочав боротьбу проти монголо-татарської агресії, хоча і був змушений визнати залежність від Золотої Орди.Для зміцнення міжнародного авторитету державизаснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. налагодив стосунки з угорським королем, уклавши шлюбний союз свого сина з донькою правителя Угорщини..Данило Романович Галицький відіграв велику роль в історії українських земель XIII ст. Літописці за мудрі рішення та справи порівнювали його з біблійним царем Соломоном. Князь відновив і зміцнив Галицько-Волинську державу, підніс її авторитет в Європі.Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила.Князь об'єднував різні функції державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Та хоч князь вважався "самодержцем", тобто необмеженим володарем, насправді він залежав від соціальної верхівки, яка вважала себе представником всього населення країни. Князь повинен був допускати цю верхівку до участі в управлінні (віче).У XIII ст. віче втратило значення, а більшої ваги набула боярська дума. Рада, складена з бояр, існувала при князях з давніх часів і значення її збільшилося особливо в період роздроблення. Князі були змушені зважати на великих бояр, що володіли більшістю земель і одночасно займали найважливіші місця в управлінні та у війську.
