Слід зазначити, що інтерес до науки і техніки виник задовго до XX ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності зустрічаються у творах Платона й Аристотеля. В епоху Відродження технічною діяльністю займалися Леонардо да Вінчі (1452-1519), Микколо Тарталья (1499-1577), Петро Апіан (1501-1552), Герхард Меркатор (1512-1594).
В період Нового часу знання та вміння поділялися на аrtes mесhаnіkal (механічні мистецтва) та аrtеs lіЬегаlіs (вільні мистецтва). До механічних мистецтв відносилися: рільництво, полювання, , зброярство, медицина, ткацька справа і театральне мистецтво, оскільки воно вимагало спорудження підмостків та виготовлення і використання декорацій. Найбільш вагомий вклад в обґрунтування філософських проблем техніки вніс німецький філософ Ернст Капп (15 жовтня 1808 — 30 січня 1896 ), який написав філософський трактат «Філософія техніки». Значний внесок у розроблення філософії техніки зробили французький вчений Еміль Дюркгейм (1858-1917), німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920), американський філософ та соціолог Елвін Тоффлер (народився 3 жовтня 1928). Чинниками розвитку цього напряму у філософії є:
- техніка є основним чинником розвитку сучасної людської спільноти;
- розвиток техніки впливає на всі сторони життя суспільства, радикально змінюючи їх зміст;
- високий рівень розвитку техніки розкрив принципово нові аспекти їх зв’язку з різними сферами людської життєдіяльності (робота, побут);
- з поступом техніки корінним чином змінилися всі сторони людського буття – ми не уявляємо свого існування без мобільного зв’язку чи Інтернету.
Бурхливий хід науково-технічного розвитку у XX ст. привернув увагу вчених, дослідників та й узагалі громадської думки людства до того, що таке техніка, як вона пов’язана з наукою та розвитком суспільства. Існує декілька підходів щодо розгляду проблем на природу і сутність техніки: Вузький підхід – при ньому до техніки відносять будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці, який, на наш погляд, не зовсім вірний (палиця дикуна – це вже техніка).
Загальноприйнятий підхід розглядає техніку як сукупність технічних пристроїв і засобів, що матеріалізують знання і сприяють підвищенню ефективності людської діяльності.
Це переважно інженерно-технічний підхід, але і він наголошує на проблемах зв’язку людської діяльності з процесами природи, умовах ефективності людської діяльності та її критеріїв, розуміння співвідношення людської діяльності з природними впливами. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору філософських досліджень.
При широкому підході поняття «техніка» вживають у різних значеннях:
- техніка швидкого читання;
- техніка акторської гри;
- техніку гри на музичних інструментах тощо.
При такому вживанні поняття «техніки» виходить за межі позначення технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоутвердження у світі. Майже всі, хто розглядає техніку в широкому значенні цього терміна, наполягають на таких концепціях сутності техніки:
Анрі Бергсон (1859-1945) – французький філософ: «техніка і технічна діяльність обумовлені принциповою нездатністю людини до злиття з природою і вона ставить між собою і природою технічні засоби»;
Мартін Хайдеггер (1889-1976) – німецький філософ: «техніка – це прояв можливостей людини існувати поза природою і впливати на неї»;
Бенджамін Франклін (1706-1790) – американський вчений «техніка є засобом матеріалізації знань людини і реалізації нею законів природи».
Виходячи з вищевказаного можна зробити висновки що:
- техніка є підґрунтям людського існування і проявом особливостей взаємодії людини з оточуючою дійсністю;
- техніка пов’язана з сутнісними особливостями людського пізнання та інтелекту;
- техніка є засобом людини оволодіти безконечним і безмежним світом.
