Можемо виділити різні види пізнання:життєво-досвідне пізнання (повсякденне) – безпосередньо вписане в процеси життєдіяльності людини; мистецьке (художньо-образне) пізнання – пізнання через переживання, виражає через образи людське ставлення до дійсності;Релігійно-містичне пізнання – пізнання через переживання і особливий досвід—містичний. Джерелом цього пізнання є об’явлення, особливе просвітлення. Фіксується в символах, текстах.Наукове – спеціально організований вид пізнання, в якому особливу роль відведено методу; намагається досягти максимальної достовірності, виражається в ідеях, гіпотезах, концепціях. Функції наукового пізнання – опис, пояснення, прогнозування. Крім наукового існує також і близьке за формою, але не за змістом пізнання псевдонаукове, пара наукове, лженаукове, квазінаукове.Екстрасенсорне пізнання – його природа малозрозуміла, тому що воно доступне не всім, а людям з особливими здібностями, з особливою чутливістю (відіграє роль особлива форма інтуїції).
Проблема істини у пізнанні. Види істини.Істина– результат взаємодії мислення та дійсності, який відображається у певних твердженнях, що можуть носити істинний або хибний характер. («Істина народжується як єресь, а помирає як догма»).Греки трактували істину як «алетейю» – неприхованість, відкритість буття. Тобто істина була атрибутом самого буття, а не людського пізнання (справжня людина, щире золото). Однак згодом істина перемістилася із буття в судження і з цього часу саме судження стало «оселею істини». Закріпив такий перехід Аристотель, давши початок, так званій, кореспондентній (correspond з англ. – співпадати) теорії істини, згідно якої істина трактується як відповідність, або співпадіння знання і дійсності. У зв’язку з таким трактуванням істини неминуче постає питання про критерій істини (критерій – це засіб або мірило оцінки чогось, в даному випадку адекватності знань). Якщо знання відповідають дійсності – вони істинні, критерієм є досвід, або «практика». Протилежним до поняття істини є поняття хиби (омана, фальш; вживаються також поняття заблудження – ненавмисне приписування якомусь знанню достовірності, помилки – через порушення правильності у змісті або формі висловлювання).Однак не все знання має справу з дійсністю і не все ми можемо перевірити на практиці. Наприклад, виключно теоретичні системи, математичні або логічні. Що в даному випадку виступає критерієм? Для таких систем вироблена інша концепція істини – когерентна (coherenceз англ. – послідовність, узгодженість). В математичних та логічних системахкритерієм істини виступає узгодженість елементів системи, їх несуперечливість вихідним положенням (в геометрії істинність теореми встановлюється згідно її відповідності іншим теоремам та аксіомам).Конвенційнаконцепція істини – критерієм є згода людей вважати щось істинним. Колинеможливо встановити істинність емпіричним шляхом, люди домовляються вважати щось істинним – таке має місце не тільки у повсякденному житті, але й у науковому. Якась теорія є істинною до того часу, доки її не спростує інша, більш повна теорія. Може відігравати тимчасову роль.Прагматична(інструменталістська) концепція істини: критеріємцього виду істини є користь, ефективність, практична виправданість. Істина виступає як інструмент розв’язання проблем (Ч. Пірс).Регулятивна концепція істини – знання розглядаються як засоби, інструменти або моделі, які забезпечують оптимальність взаємодій зі світом.Також є такі поняття, як об’єктивна істина, абсолютна та відносна (вони сформульовані в рамках матеріалістичної філософії).Абсолютна істина– це повне і вичерпне знання про світ; тому вона виступає як своєрідний ідеал і мета пізнання, однак навряд чи можливо вважати її досяжною. Переважно маємо справу з відносною істиною – вірне, але неповне знання про об’єкт. Також істина переважно завжди конкретна – вимагає уваги до конкретних умов часу і місця, пов’язано з динамічністю світу. Чи будемо вважати абсолютно істинним якесь банальне положення: земля крутиться, або два помножити на два дорівнює чотири? Цеоб’єктивна істина (істина факту), яка фіксує певний стан справ. Загалом же істині притаманна процесуальність – тобто наголошенні на тому, що в процесі пізнання жодне знання не визнається за остаточну істину, воно може бути доповнене, або й спростоване. Тому частіше ми говоримо про відносну істину.У науці істина встановлюється завдяки максимальному ступеню відповідності критеріям та нормам науковості.
