Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.
Джерела екзистенціалізму у вченні СьоренаK'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
Памфил Юркевич (1826-1874), який справив особливий вплив на своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того часу. Він вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії, високо оцінював і філософію Гегеля, на приймаючи його діалектики. У той же час він критикував як однобічні крайні філософські позиції – матеріалізм та ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм – за приниження значення духовного. За П.Юркевичем, поза відношенням до духовного неможливоюпостаєлюдськаморальність. Значущість духовного для людинизначноюміроюпов’язанаізздатністюлюдинипереводитиреальніформидійсності у ідеальні. Особливемісце у йогосистеміпосіловчення про серце (“Серце та йогозначення в духовному життілюдини, згідно з вченням Слова Божого”), яке філософрозглядав трояко: по-перше, як центр людськоїтілесноїорганізації; по-друге, як центр духовноїдіяльностілюдини; по-третє, як осередок морального життялюдини. У певномусенсі П. Юркевич продовжувавлінію “кордоцентризму” (відлатинського “corde” – серце), започаткованупрацями Г. Сковороди. Теоретичнийспадок П. Юркевича часто визначають як “філософіюсерця”.
