Полеміка між реалістами і номіналістами - одна з центральних тем розвитку філософської думки в Середньовіччі.
Ця полеміка почалася з суто теологічного питання про сутність «реальності» Святої Трійці та її «іпостасей». Реалізм настоював на реальності саме «єдності» Триєдиного Бога. Номіналізм справді реальними вважав «лики» (іпостасі) Трійці (Отця, Сина, Святого Духа). Згодом полеміка набула суто філософського характеру — про статус реальності категорій загального і одиничного.
Реалісти, говорячи про єдність «Божественної Трійці», обстоювали, по суті, традиційно об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежність від матеріально — чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять «універсалій»), тим самим даючи останньому статусу єдино справжньої реальності. Що ж до номіналістів, то вони, твердячи про реальність саме іпостасей Трійці, по суті, відстоювали реальне існування одиничного, індивідуальних окремих речей і явищ, пов'язуючи тим самим справді реальне існування з чуттєво-конкретним існуванням конкретних речей.
Полеміка між реалістами і номіналістами впродовж подальшої історії середньовічної філософії приводила то до різкого розмежування її учасників, то набувала таких більш прихованих («стертих») форм, як так званий «концептуалізм». Позиції останнього поділяв П'єр Абеляр (1079—1142) — видатний мислитель Середньовіччя. Найвідомішою рисою Абелярової позиції було звернення до розуму, як провідного інструменту і критерію в пошуках істини. Один із провідних принципів середньовічної філософії — підпорядкування розуму вірі — починаючи з VI — VII ст. не так жорстко (як, скажімо, в часи Тертуліана) проводився у філософських дослідження. Уже в Августина, який недвозначно вказував на безперечну вищість віри даної розумом, знаходимо водночас виразний потяг до раціонального упорядкування і систематизації теології (нагадаємо, що «формально-юридичне», упорядковуючи, «дисциплінуюче» начало — характерна ознака латино-римської ментальності). Так само Еріугена говорить про відсутність суперечностей між «правильним розумом» і «істинним авторитетом», а Ансельм Кентерберійський відверто проповідує ідею "раціонального " доведення буття Божого.
