Продовжувачем філософського вчення Сократа був його учень Платон.
Платон (427-347 до н.е.) – найвидатніший представник античного ідеалізму в його найбільш розвиненій формі.Сутність філософського вчення Платона можна відобразити в таких положеннях:
1. Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світ речей – недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, – нестабільний, змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей – стабільний, постійний, вічний. Платон виходить з роздвоєння світу, підпорядкування «світу речей» «світові ідей».
2. Кожна річ (світу речей) має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї про речі залишаються завжди, вічно. Від ідей залежать всі предмети об’єктивної дійсності.
3. Кожна ідея про річ – це поняття про ці речі. Вони, як і самі ідеї, вічні. Поняття утворюється раніше, ніж сама річ. Поняття є передумовою речі, а не навпаки.
4. Кожна ідея – це сама сутність речі. Немає ідеї, отже, немає і ніякої сутності речі. Ідея речі і сутність речі – тотожні. Щоб підкреслити ілюзорність, не справжність «світу речей», Платон наводить такий приклад: уявіть собі, що люди знаходяться в глибокій печері і на стінах її бачать лише тіні тих людей, котрі проходять повз неї. Ті, що знаходяться у печері, людей не бачать, а тіні їх приймають за дійсний світ. Отак і в житті, світ речей, як і самі тіні, – недійсний, хоча люди вважають їх справжніми. Світ речей – це ті ж самі тіні, а справжніх першооснов цих речей люди не бачать, не бачать ідей, котрі є їх сутністю.Вчення Платона
про пізнання невіддільне від його вчення про буття, від його психології, космології та міфології. Вчення про пізнання обертається міфом. На думку Платона, душа наша безсмертна. Людина буде знати, не навчаючись ні в кого, а тільки відповідаючи на запитання, т. е. почерпне знання в самому собі, отже, згадає. Тому суть процесу пізнання, за Платоном, полягає в припоминании душею тих ідей, які вона вже колись споглядала.
Істинне значення дає тільки мислення. Мислення ж – це незалежний від чуттєвих сприйнять, абсолютно самостійний процес пригадування. Чуттєве сприйняття породжує лише думка про речі. У зв'язку з цим процес пізнання визначається Платоном як діалектика, тобто мистецтво вести усну мову, мистецтво ставити запитання і відповідати на них, пробуджуючи спогади. Іншими словами, це розумне осягнення істинно сущих родів буття або ідей - «абсолютне знання». Уявлення Платона про пізнання найбільш розгорнуто представлені в міфі про печеру. Людське пізнання, йдеться у цьому міфі, подібно до того, що бачать в'язні, що сиділи в печері спиною до істинної прекрасною життя.
