Незрозумілий сучасниками, Евріпід набув слави великого трагіка, який підготував мистецтво нової драми. Він широко вводить до драматичної дії раціональні інтонації філософського диспуту (в дусі софістів) або судових розглядів, поєднуючи граничний раціоналізм з психологізмом. Евріпіду властиве незвичне для античної трагедіїпосилення побутового елементу, цікавість до приватного життя людей. Показові кінцівки драм. Автор нехтує природним розвитком і завершеністю дії і тому в фіналі часто відбувається несподівана розв'язка, зазвичай пов'язана з втручанням божества, яке з'являлося на спеціальній театральній машині (еорема). Цей прийом пізніше отримав назву «deus ex machina» («бог з машини»).
Творчість Евріпіда по-справжньому оцінили вже після його смерті; до падіння Римської імперії він залишався найвідомішим і найпопулярнішим драматургом античності. Простежується вплив на Менандра, трагедії Сенеки Молодшого та на європейську драматургію. Від трагедій «Медея», «Гіпполіт» та інших веде початок розвиток драми в бік патетичної, пафосної трагедії значних, часом патологічних пристрастей (цю лінію розвивають Сенека, Расін та інші). Від трагедій «Іон», «Єлена» та інших, де вперше з'являються мотиви загубленої й знайденої дитини тощо — веде шлях в сторону побутової драми, просторікуватих персонажів (через побутову комедію Менандра цей напрям веде до Плавта, а через нього до Мольєра). Трагедії Евріпіда час від часу з'являються і в репертуарі сучасного театру.
Трагедії Евріпіда[ред. • ред. код]
З 92 п'єс, що приписувалися Евріпіду в давнину, можна відновити назви 80. До нас дійшло з них 18 трагедій, з яких «Рес», як вважається, написаний більщ пізнім поетом, а сатирівська драма «Циклоп» представляє собою єдиний вцілілий зразок даного жанру. Найкращі за оцінкою древніх драми Евріпіда для нас втрачені; з уцілілих увінчаний був тільки «Гіпполіт». У числі збережених п'єс найбільш рання - «Алкеста» (вар. назви: «Алькеста», «Алкестида»), а до більш пізніх належать «Іфігенія в Авліді» і «Вакханки».
Розробка жіночих ролей у трагедії була нововведенням Евріпіда. Гекуба, Поліксена, Кассандра, Андромаха, Макарія, Іфігенія, Єлена, Електра, Медея, Федра, Креуса, Андромеда, Агава і багато інших героїнь сказань Еллади являють собою типи закінчені і життєві. Мотиви подружньої і материнської любові, ніжної відданості, бурхливої пристрасті, жіночої мстивості в сплаві з хитрістю, підступністю і жорстокістю займають в драмах Евріпіда чільне місце. Жінки Евріпіда перевершують його чоловіків силою волі і яскравістю почуттів. Також раби і рабині в його п'єсах не є бездушними статистами, але мають характери, людські риси і проявляють почуття подібно вільним громадянам, змушуючи глядачів співпереживати.
Лише деякі з уцілілих трагедій задовольняють вимогу закінченості і єдності дії. Сила автора перш за все в психологізмі і глибокому опрацюванні окремих сцен і монологів. У старанному зображенні душевних станів, зазвичай напружених до крайності, полягає головний інтерес трагедій Евріпіда.
