Героїчне як естетична форма пізнання моральнісного обов’язку посідає одне з головних місць саме в ситуації, коли з розвитком суспільних відносин виникає перевага приватних інтересів над суспільними, що спричиняє розбіжність безпосереднього почуттєвого життя із зовнішніми вимогами. Саме в театрі, через відтворюваний образ героя та приклади героїчної самопожертви в ім’я інших („Прометей” Есхіла) відбувається наочна демонстрація єдності інтересів людини з інтересами суспільства, здійснюється естетичне пізнання моральнісного почуття обов’язку перед суспільством та ствердження цього обов’язку в індивідуальній свідомості як власне переконання, внутрішні інтереси особи.
Разом з тим, антична трагедія відтворює всю гостроту виниклого конфлікту між індивідуальним та суспільним інтересами, усвідомлює його як підкорення інтересів індивіда суспільному благу. У трагедії Софокла „Антігона” через образ Креонта фіксується вміння дисциплінувати власні почуття та бажання, а усвідомлення обов’язку перед суспільством здійснюється через страждання, внутрішнє роздвоєння та боротьбу персонажа із самим собою, своїми почуттями та об’єктивною необхідністю. Героїчний образ трансформується в трагічний образ, у якому фіксується боротьба почуттів. Через посередництво трагічного образу естетичною практикою відтворюється практична свідомість – фронезис – діалектичне усвідомлення суспільних протиріч через боротьбу почуттів. Розпад гармонії між інтересами особи та суспільства на практиці поступово переміщується в індивідуальну свідомість, де відчувається вже як індивідуальне „прокляття дисгармонії” [45, c. 35] – відчування суперечностей життя.
Передача практично корисної інформації неможлива поза межами її стандартизації, відтворення всезагальних, універсальних моделей, форм, характерних для кожного суспільства. Пошуки античними митцями художніх закономірностей для передачі певних моральнісних емоційних станів оформлюються в канонах – суворо визначених правилах, нормах та закономірностях побудови художньої форми, що зумовлюють однозначне прочитання певного змісту [64, c. 23]. Усуваючи все випадкове, що перешкоджає однозначному сприйняттю та уловлюванню необхідного емоційного стану, канони уможливлюють стандартизацію та передачу певного моральнісного змісту глядачеві.
